Історичні передумови методики СІТ

А до того моменту, поки інформація про подію не відома широкому загалу, ймовірність того, що у невинного досліджуваного будуть виявлені більші значівні реакції на релевантну інформацію, ніж альтернативну нейтральну, залежить лише від кількості ключових та альтернативних нейтральних елементів. Таким чином, можна забезпечити максимальний захист невинних осіб, застосовуючи таблицю оцінки ймовірностей.

На даний час CIT — це найбільш досліджена методика, доступна для поліграфологів, і є достатня кількість наукових праць, які підтверджують її валідність. Наразі в Звіті Національної дослідницької ради (2003 р.) узагальнено дослідження щодо CIT, які визначають точність методики близько 88%. В Мета-аналізі точність CIT визначена близько 82.3% (від 74.4 до 90.3%). Також низка вчених (Барланд (Barland) в 1984 році; Йокой (Yokoi) в 2001 році та ін.) на підставі проведених досліджень довели, що точність CIT набагато вища, ніж POT. Проведені лабораторні дослідження підтвердили найбільшу точність серед правдивих досліджуваних. Наприклад, при узагальненні результатів 10 лабораторних експериментів 83.9% з 248 винних досліджуваних та 94.2% з 208 невинуватих досліджуваних були встановлені правильно. В той же час методика демонструє високий відсоток хибнонегативних помилок у польових дослідженнях. У польових дослідженнях точність виявлення причетних — від 60 до 90%, непричетних — 100%.

Також CIT має ґрунтовні теоретичні засади. Так, фізіологічні реакції при проведенні досліджень із застосуванням поліграфа часто вважаються наслідком сильних емоцій, таких як страх чи провина. CIT, на відміну від інших, може бути ефективним, навіть коли таких емоцій немає. Малоймовірно, що під час проведення карткового стимуляційного тесту електродермальна активність зміниться внаслідок відчуття провини за обман. Бауер в 1984 році використовував цей тест для дослідження пам’яті хворого на амнезію пацієнта. Даний пацієнт не міг повідомити імена знайомих осіб, друзів, родичів або навіть власне ім’я. Пацієнту під час тесту були продемонстровані обличчя знайомих йому осіб з правильним або неправильним ім’ям, написаним під фотокарткою. Пацієнт не міг зв’язати імена з відповідними особами, але він часто відображав найбільшу фізіологічну реакцію на вірне поєднання імені та фото. Тест на приховану інформацію, швидше за все, базується на когнітивних, а не на емоційних факторах й тому мінімізує хибне спрацювання у осіб, схильних до надмірних проявів тривоги та занепокоєння.

Ще в 1959 році Д. Ліккен зробив припущення, що винна особа продемонструє мимовільну психофізіологічну реакцію на стимули, які пов’язані із деталями свого злочину, які вона пам’ятає. А в 1974 році Д. Ліккен висловився більш обґрунтовано, підтверджуючи, що фізіологічна реакція в тесті на приховану інформацію формується рефлекторно. Нові подразники викликають реакцію, тому що вони не вписуються в психічну модель навколишнього світу організму. Організм орієнтується на нові подразники для того, щоб проаналізувати їх більш ґрунтовно. Після певного періоду ці стимули будуть прийняті в нову ментальну модель і фізіологічний відгук буде гальмуватися (наступає адаптація). Наприклад, людина зверне увагу на звук автомобіля, який проїхав повз вікно. Однак, якщо вона живе поруч із автомагістраллю, цей звук буде прийнятий у її ментальну модель і вона більше не буде звертати увагу.
Знайомі стимули можуть також викликати реакцію, за умови, що вони якимось чином мають відношення до особи. Ім’я, наприклад, може привернути увагу, навітьякщо особа зверне увагу і на інші стимули. Тобто, ключові елементи в тесті на приховану інформацію мають особливе значення тільки для обізнаних осіб, і тільки вони будуть демонструвати постійне реагування на них. Таким чином, власне ім’я досліджуваного, а тим більше секретна інформація про злочин викликають постійні фізіологічні реакції, оскільки вони є більш актуальними.

Бен-Шахар (Ben-Shakhar) та Фуреді (Furedy) в 1990 році назвали цей підхід когнітивним, оскільки він підкреслює той факт, що особа знає щось, і це не емоції, занепокоєння, страхи, обумовлені реакції чи обман. Цей підхід сумісний з висновками, які демонструють, як релевантна інформація може бути виявлена навіть у легких умовах, коли суб’єктам не даються мотиваційні вказівки та де не потрібна словесна відповідь.