Меню Закрити

Історичні передумови методики СІТ

Історичні передумови методики СІТ

Тест на приховану інформацію (The Concealed Information Test / СІТ) раніше був відомий під назвою «Тест винних знань» (Guilty Knowledge Test / GKT). Розробником та популяризатором цього тесту був професор психології та психіатрії Міннесотського університету Девід Ліккен (David T. Lykken, 1928–2006).

У 1959 р. Д. Ліккен опублікував статтю щодо виявлення вини, в якій був представлений експеримент, в якому взяли участь 49 студентів коледжу. Студентів було розподілено у випадковому порядку на чотири групи і їм потрібно було вчинити один із двох, або одразу два імітаційні злочини, або не вчиняти жодного з них. Щодо них було проведене поліграфологічне дослідження, в якому використовувались шість стандартних запитань, які стосувались кожного з двох злочинів, після чого було проведено оцінювання та прийняття рішення за тими ж правилами, які застосовуються і зараз щодо СІТ. Згідно з результатами дослідження 44 особи або 89,8% були класифіковані правильно. Причому всі 5 осіб, які не вчиняли імітаційних злочинів, були визначені вірно

Девід Ліккен

(David T. Lykken, 1928–2006)

Згодом у 1960 році Д. Ліккен опублікував наступну статтю, в якій він назвав свій підхід «Тест винних знань» — Guilty Knowledge Test (GKT) та більш обґрунтовано представив його теоретичні засади.

 

Пізніше Д. Ліккен надав наступне визначення цьому підходу: «Я вважаю GKT будь-якою процедурою, яка використовує певну мимовільну фізіологічну реакцію, щоб визначити, чи суб’єкт ідентифікує «правильну» або пов’язану зі злочином «альтернативу» як відмінну від набору «контрольних альтернатив», які насправді не пов’язані зі злочином, та підібрані так, щоб сприймалися однаково правдоподібними для невинного підозрюваного. І найважливішим у цій процедурі є те, що, на відміну від CQT (тест із контрольними запитаннями), «неправильні альтернативи» забезпечують справжній контроль у науковому розумінні цього терміну. Тобто, середня реакція суб’єкта на «неправильні альтернативи» дає оцінку, як ця людина повинна реагувати на «правильну альтернативу», якщо вона невинна і не впізнає «правильної альтернативи», пов’язаної зі злочином».

Д. Ліккен у своїх публікаціях робить акцент на тому, що методика «Тест винних знань» — Guilty Knowledge Test (GKT) є найбільш обґрунтованою в поліграфології. Слід зазначити, що Д. Ліккен був відомий своєю жорсткою критикою техніки проведення та теоретичних припущень, які лежать в основі методики із запитаннями порівняння. В ті часи була відома лише одна така методика — Джона Ріда. Д. Ліккен також намагався оцінити соціальні наслідки цих, на його думку, помилкових припущень. У своїх роботах він критикував комерційний розвиток поліграфологічної індустрії у США, який спостерігався на той час, і виступав проти широкого застосування поліграфа в судовій системі та кадровому скринінгу. Також не обминув критикою теоретичну та практичну підготовку поліграфологів.

 

Аргументи, наведені Д. Ліккеном в його роботах, стали потужним поштовхом до дискусій серед вчених, правозахисників, політиків, поліграфологів-практиків щодо доцільності застосування поліграфа у різних сферах суспільного життя. Полеміка, що виникла на цьому підґрунті, обумовила необхідність інтеграції наукових підходів та знань у поліграфологічну методологію.

Д. Ліккен зазначав, що методика винних знань не нова, та в різних формах неодноразово представлялась в публікаціях. Відтак, СІТ є модифікацією тестів 30-х років, зокрема тесту «Пік напруженості» (POT) Леонарда Кілера. Але CIT має певні переваги, і основною відмінністю CIT від попередніх методик є її стандартизованість і розрахована таблиця оцінки ймовірності.

 

Так, стандартизація — це важлива особливість науково-обґрунтованих методик та тестів, оскільки вона гарантує, що до різних досліджуваних буде застосований однаковий підхід. Тільки тоді, коли даний тест ґрунтується на стандартизованих процедурах, отримані бали (або оцінки) мають однакове значення, що дозволяє порівняти фізіологічну реакцію людей, які пройшли тест. Важливо, що вибір релевантних (прим. ключових) та контролюючих елементів у СІТ не залежить від передтестового інтерв’ю та від взаємодії поліграфолога та досліджуваного. Вони можуть бути сформульовані до поліграфологічного дослідження та можуть використовуватися однотипно для перевірки всіх підозрюваних у тій чи іншій справі та ін.

А до того моменту, поки інформація про подію не відома широкому загалу, ймовірність того, що у невинного досліджуваного будуть виявлені більші значівні реакції на релевантну інформацію, ніж альтернативну нейтральну, залежить лише від кількості ключових та альтернативних нейтральних елементів. Таким чином, можна забезпечити максимальний захист невинних осіб, застосовуючи таблицю оцінки ймовірностей.

 

На даний час CIT — це найбільш досліджена методика, доступна для поліграфологів, і є достатня кількість наукових праць, які підтверджують її валідність. Наразі в Звіті Національної дослідницької ради (2003 р.) узагальнено дослідження щодо CIT, які визначають точність методики близько 88%. В Мета-аналізі точність CIT визначена близько 82.3% (від 74.4 до 90.3%). Також низка вчених (Барланд (Barland) в 1984 році; Йокой (Yokoi) в 2001 році та ін.) на підставі проведених досліджень довели, що точність CIT набагато вища, ніж POT. Проведені лабораторні дослідження підтвердили найбільшу точність серед правдивих досліджуваних. Наприклад, при узагальненні результатів 10 лабораторних експериментів 83.9% з 248 винних досліджуваних та 94.2% з 208 невинуватих досліджуваних були встановлені правильно. В той же час методика демонструє високий відсоток хибнонегативних помилок у польових дослідженнях. У польових дослідженнях точність виявлення причетних — від 60 до 90%, непричетних — 100%.

 

Також CIT має ґрунтовні теоретичні засади. Так, фізіологічні реакції при проведенні досліджень із застосуванням поліграфа часто вважаються наслідком сильних емоцій, таких як страх чи провина. CIT, на відміну від інших, може бути ефективним, навіть коли таких емоцій немає. Малоймовірно, що під час проведення карткового стимуляційного тесту електродермальна активність зміниться внаслідок відчуття провини за обман. Бауер в 1984 році використовував цей тест для дослідження пам’яті хворого на амнезію пацієнта. Даний пацієнт не міг повідомити імена знайомих осіб, друзів, родичів або навіть власне ім’я. Пацієнту під час тесту були продемонстровані обличчя знайомих йому осіб з правильним або неправильним ім’ям, написаним під фотокарткою. Пацієнт не міг зв’язати імена з відповідними особами, але він часто відображав найбільшу фізіологічну реакцію на вірне поєднання імені та фото. Тест на приховану інформацію, швидше за все, базується на когнітивних, а не на емоційних факторах й тому мінімізує хибне спрацювання у осіб, схильних до надмірних проявів тривоги та занепокоєння.

 

Ще в 1959 році Д. Ліккен зробив припущення, що винна особа продемонструє мимовільну психофізіологічну реакцію на стимули, які пов’язані із деталями свого злочину, які вона пам’ятає. А в 1974 році Д. Ліккен висловився більш обґрунтовано, підтверджуючи, що фізіологічна реакція в тесті на приховану інформацію формується рефлекторно. Нові подразники викликають реакцію, тому що вони не вписуються в психічну модель навколишнього світу організму. Організм орієнтується на нові подразники для того, щоб проаналізувати їх більш ґрунтовно. Після певного періоду ці стимули будуть прийняті в нову ментальну модель і фізіологічний відгук буде гальмуватися (наступає адаптація). Наприклад, людина зверне увагу на звук автомобіля, який проїхав повз вікно. Однак, якщо вона живе поруч із автомагістраллю, цей звук буде прийнятий у її ментальну модель і вона більше не буде звертати увагу.
Знайомі стимули можуть також викликати реакцію, за умови, що вони якимось чином мають відношення до особи. Ім’я, наприклад, може привернути увагу, навітьякщо особа зверне увагу і на інші стимули. Тобто, ключові елементи в тесті на приховану інформацію мають особливе значення тільки для обізнаних осіб, і тільки вони будуть демонструвати постійне реагування на них. Таким чином, власне ім’я досліджуваного, а тим більше секретна інформація про злочин викликають постійні фізіологічні реакції, оскільки вони є більш актуальними.

 

Бен-Шахар (Ben-Shakhar) та Фуреді (Furedy) в 1990 році назвали цей підхід когнітивним, оскільки він підкреслює той факт, що особа знає щось, і це не емоції, занепокоєння, страхи, обумовлені реакції чи обман. Цей підхід сумісний з висновками, які демонструють, як релевантна інформація може бути виявлена навіть у легких умовах, коли суб’єктам не даються мотиваційні вказівки та де не потрібна словесна відповідь.

Список використаних джерел

Технологія застосування методик RI, POT та СІТ в поліграфологічних дослідженнях [Текст] : метод. рек. / [уклад. Шаповалов В. О., Алєксєєва-Процюк Д. О., Зубовський Д. С., Алєксєєв О. О.]. — К. : Нац. акад. внутр. справ, 2020. — 136 с.

 

Рекомендовано до друку науково-методичною радою Національної академії внутрішніх справ від 20 травня 2020 р. (протокол № 8).

Укладачі методичних рекомендацій, при підготовці розділу, присвяченому методиці релевантних / нейтральних запитань, використовували наступні літературні джерела:

  1. Ansley N. The History and Accuracy of Guilty Knowledge and Peak of Tension Tests. Polygraph. 2008. 37(1). P. 49–99.
  2. Ben-Shakhar G., Elaad E. The Guilty knowledge test (GKT) as an application of psychophysiology: future prospects and obstacles. Handbook of polygraph testing. Edited by Murray Kleiner. 2002. Р. 87–102.
  3. Krapohl D., McCloughan J., Senter S. How to Use the Concealed Information Test. Polygraph. 2009. 38(1) Р. 34.
  4. Krapohl D., Shaw P. Fundamentals of Polygraph Practice. 2015. Р. 174.
  5. Lykken D. The GSR and the detection of guilt. J. Appl. Psychol. 1959. 43(6). Р. 385–388.
  6. Lykken D. The validity of the guilty knowledge technique: The effects of faking. Journal of Applied Psychology. 1960. 44(4). Р. 258–262.
  7. Lykken D. Psychology and the Lie Detector industry. Reports from the Research Laboratories of the Department of Psychiatry University of Minnesota. Reports number PR-74-1. January 25. 1974. Р. 1–44.
  8. Matte J. Forensic psychophysiology using the polygraph: Scientific truth verification, lie detection. JAM Publications. 1996. Р. 497.
  9. Meta-Analytic Survey of Criterion Accuracy of Validated Polygraph Techniques. Polygraph. 2011. 40(4). P. 194–248. URL: https://apoa.memberclicks. net/assets/docs/polygraph_404.pdf.
  10. Podlesny J. Is the guilty knowledge polygraph technique applicable in criminal investigations? A review of FBI case records. Crime Laboratory Digest. 1993. 20. Р. 57–61;
  11. Terminology Reference for the Science of Psychophysiological Detection of Deception. 3-rd Edition. 2012. Р. 40.
  12. Verschuere B., Crombez G., Koster E., Uzieblo K. Ghent University / Psychopathy and physiological detection of concealed information: a review Psychologica Belgica. 2006. 46-1/2. Р. 99–116.