Історичні передумови методики СІТ

admin — Tue, 13 Jul 2021 14:02:38 +0000

Історичні передумови методики СІТ

Тест на приховану інформацію (The Concealed Information Test / СІТ) раніше був відомий під назвою «Тест винних знань» (Guilty Knowledge Test / GKT). Розробником та популяризатором цього тесту був професор психології та психіатрії Міннесотського університету Девід Ліккен (David T. Lykken, 1928–2006).

У 1959 р. Д. Ліккен опублікував статтю щодо виявлення вини, в якій був представлений експеримент, в якому взяли участь 49 студентів коледжу. Студентів було розподілено у випадковому порядку на чотири групи і їм потрібно було вчинити один із двох, або одразу два імітаційні злочини, або не вчиняти жодного з них. Щодо них було проведене поліграфологічне дослідження, в якому використовувались шість стандартних запитань, які стосувались кожного з двох злочинів, після чого було проведено оцінювання та прийняття рішення за тими ж правилами, які застосовуються і зараз щодо СІТ. Згідно з результатами дослідження 44 особи або 89,8% були класифіковані правильно. Причому всі 5 осіб, які не вчиняли імітаційних злочинів, були визначені вірно

Девід Ліккен

(David T. Lykken, 1928–2006)

Згодом у 1960 році Д. Ліккен опублікував наступну статтю, в якій він назвав свій підхід «Тест винних знань» — Guilty Knowledge Test (GKT) та більш обґрунтовано представив його теоретичні засади.

Пізніше Д. Ліккен надав наступне визначення цьому підходу: «Я вважаю GKT будь-якою процедурою, яка використовує певну мимовільну фізіологічну реакцію, щоб визначити, чи суб’єкт ідентифікує «правильну» або пов’язану зі злочином «альтернативу» як відмінну від набору «контрольних альтернатив», які насправді не пов’язані зі злочином, та підібрані так, щоб сприймалися однаково правдоподібними для невинного підозрюваного. І найважливішим у цій процедурі є те, що, на відміну від CQT (тест із контрольними запитаннями), «неправильні альтернативи» забезпечують справжній контроль у науковому розумінні цього терміну. Тобто, середня реакція суб’єкта на «неправильні альтернативи» дає оцінку, як ця людина повинна реагувати на «правильну альтернативу», якщо вона невинна і не впізнає «правильної альтернативи», пов’язаної зі злочином».

Д. Ліккен у своїх публікаціях робить акцент на тому, що методика «Тест винних знань» — Guilty Knowledge Test (GKT) є найбільш обґрунтованою в поліграфології. Слід зазначити, що Д. Ліккен був відомий своєю жорсткою критикою техніки проведення та теоретичних припущень, які лежать в основі методики із запитаннями порівняння. В ті часи була відома лише одна така методика — Джона Ріда. Д. Ліккен також намагався оцінити соціальні наслідки цих, на його думку, помилкових припущень. У своїх роботах він критикував комерційний розвиток поліграфологічної індустрії у США, який спостерігався на той час, і виступав проти широкого застосування поліграфа в судовій системі та кадровому скринінгу. Також не обминув критикою теоретичну та практичну підготовку поліграфологів.

Аргументи, наведені Д. Ліккеном в його роботах, стали потужним поштовхом до дискусій серед вчених, правозахисників, політиків, поліграфологів-практиків щодо доцільності застосування поліграфа у різних сферах суспільного життя. Полеміка, що виникла на цьому підґрунті, обумовила необхідність інтеграції наукових підходів та знань у поліграфологічну методологію.

Д. Ліккен зазначав, що методика винних знань не нова, та в різних формах неодноразово представлялась в публікаціях. Відтак, СІТ є модифікацією тестів 30-х років, зокрема тесту «Пік напруженості» (POT) Леонарда Кілера. Але CIT має певні переваги, і основною відмінністю CIT від попередніх методик є її стандартизованість і розрахована таблиця оцінки ймовірності.

Так, стандартизація — це важлива особливість науково-обґрунтованих методик та тестів, оскільки вона гарантує, що до різних досліджуваних буде застосований однаковий підхід. Тільки тоді, коли даний тест ґрунтується на стандартизованих процедурах, отримані бали (або оцінки) мають однакове значення, що дозволяє порівняти фізіологічну реакцію людей, які пройшли тест. Важливо, що вибір релевантних (прим. ключових) та контролюючих елементів у СІТ не залежить від передтестового інтерв’ю та від взаємодії поліграфолога та досліджуваного. Вони можуть бути сформульовані до поліграфологічного дослідження та можуть використовуватися однотипно для перевірки всіх підозрюваних у тій чи іншій справі та ін.

А до того моменту, поки інформація про подію не відома широкому загалу, ймовірність того, що у невинного досліджуваного будуть виявлені більші значівні реакції на релевантну інформацію, ніж альтернативну нейтральну, залежить лише від кількості ключових та альтернативних нейтральних елементів. Таким чином, можна забезпечити максимальний захист невинних осіб, застосовуючи таблицю оцінки ймовірностей.

На даний час CIT — це найбільш досліджена методика, доступна для поліграфологів, і є достатня кількість наукових праць, які підтверджують її валідність. Наразі в Звіті Національної дослідницької ради (2003 р.) узагальнено дослідження щодо CIT, які визначають точність методики близько 88%. В Мета-аналізі точність CIT визначена близько 82.3% (від 74.4 до 90.3%). Також низка вчених (Барланд (Barland) в 1984 році; Йокой (Yokoi) в 2001 році та ін.) на підставі проведених досліджень довели, що точність CIT набагато вища, ніж POT. Проведені лабораторні дослідження підтвердили найбільшу точність серед правдивих досліджуваних. Наприклад, при узагальненні результатів 10 лабораторних експериментів 83.9% з 248 винних досліджуваних та 94.2% з 208 невинуватих досліджуваних були встановлені правильно. В той же час методика демонструє високий відсоток хибнонегативних помилок у польових дослідженнях. У польових дослідженнях точність виявлення причетних — від 60 до 90%, непричетних — 100%.

Також CIT має ґрунтовні теоретичні засади. Так, фізіологічні реакції при проведенні досліджень із застосуванням поліграфа часто вважаються наслідком сильних емоцій, таких як страх чи провина. CIT, на відміну від інших, може бути ефективним, навіть коли таких емоцій немає. Малоймовірно, що під час проведення карткового стимуляційного тесту електродермальна активність зміниться внаслідок відчуття провини за обман. Бауер в 1984 році використовував цей тест для дослідження пам’яті хворого на амнезію пацієнта. Даний пацієнт не міг повідомити імена знайомих осіб, друзів, родичів або навіть власне ім’я. Пацієнту під час тесту були продемонстровані обличчя знайомих йому осіб з правильним або неправильним ім’ям, написаним під фотокарткою. Пацієнт не міг зв’язати імена з відповідними особами, але він часто відображав найбільшу фізіологічну реакцію на вірне поєднання імені та фото. Тест на приховану інформацію, швидше за все, базується на когнітивних, а не на емоційних факторах й тому мінімізує хибне спрацювання у осіб, схильних до надмірних проявів тривоги та занепокоєння.

Ще в 1959 році Д. Ліккен зробив припущення, що винна особа продемонструє мимовільну психофізіологічну реакцію на стимули, які пов’язані із деталями свого злочину, які вона пам’ятає. А в 1974 році Д. Ліккен висловився більш обґрунтовано, підтверджуючи, що фізіологічна реакція в тесті на приховану інформацію формується рефлекторно. Нові подразники викликають реакцію, тому що вони не вписуються в психічну модель навколишнього світу організму. Організм орієнтується на нові подразники для того, щоб проаналізувати їх більш ґрунтовно. Після певного періоду ці стимули будуть прийняті в нову ментальну модель і фізіологічний відгук буде гальмуватися (наступає адаптація). Наприклад, людина зверне увагу на звук автомобіля, який проїхав повз вікно. Однак, якщо вона живе поруч із автомагістраллю, цей звук буде прийнятий у її ментальну модель і вона більше не буде звертати увагу.
Знайомі стимули можуть також викликати реакцію, за умови, що вони якимось чином мають відношення до особи. Ім’я, наприклад, може привернути увагу, навітьякщо особа зверне увагу і на інші стимули. Тобто, ключові елементи в тесті на приховану інформацію мають особливе значення тільки для обізнаних осіб, і тільки вони будуть демонструвати постійне реагування на них. Таким чином, власне ім’я досліджуваного, а тим більше секретна інформація про злочин викликають постійні фізіологічні реакції, оскільки вони є більш актуальними.

Бен-Шахар (Ben-Shakhar) та Фуреді (Furedy) в 1990 році назвали цей підхід когнітивним, оскільки він підкреслює той факт, що особа знає щось, і це не емоції, занепокоєння, страхи, обумовлені реакції чи обман. Цей підхід сумісний з висновками, які демонструють, як релевантна інформація може бути виявлена навіть у легких умовах, коли суб’єктам не даються мотиваційні вказівки та де не потрібна словесна відповідь.

Список використаних джерел

Технологія застосування методик RI, POT та СІТ в поліграфологічних дослідженнях [Текст] : метод. рек. / [уклад. Шаповалов В. О., Алєксєєва-Процюк Д. О., Зубовський Д. С., Алєксєєв О. О.]. — К. : Нац. акад. внутр. справ, 2020. — 136 с.

Рекомендовано до друку науково-методичною радою Національної академії внутрішніх справ від 20 травня 2020 р. (протокол № 8).

Укладачі методичних рекомендацій, при підготовці розділу, присвяченому методиці релевантних / нейтральних запитань, використовували наступні літературні джерела:

Ansley N. The History and Accuracy of Guilty Knowledge and Peak of Tension Tests. Polygraph. 2008. 37(1). P. 49–99.
Ben-Shakhar G., Elaad E. The Guilty knowledge test (GKT) as an application of psychophysiology: future prospects and obstacles. Handbook of polygraph testing. Edited by Murray Kleiner. 2002. Р. 87–102.
Krapohl D., McCloughan J., Senter S. How to Use the Concealed Information Test. Polygraph. 2009. 38(1) Р. 34.
Krapohl D., Shaw P. Fundamentals of Polygraph Practice. 2015. Р. 174.
Lykken D. The GSR and the detection of guilt. J. Appl. Psychol. 1959. 43(6). Р. 385–388.
Lykken D. The validity of the guilty knowledge technique: The effects of faking. Journal of Applied Psychology. 1960. 44(4). Р. 258–262.
Lykken D. Psychology and the Lie Detector industry. Reports from the Research Laboratories of the Department of Psychiatry University of Minnesota. Reports number PR-74-1. January 25. 1974. Р. 1–44.
Matte J. Forensic psychophysiology using the polygraph: Scientific truth verification, lie detection. JAM Publications. 1996. Р. 497.
Meta-Analytic Survey of Criterion Accuracy of Validated Polygraph Techniques. Polygraph. 2011. 40(4). P. 194–248. URL: https://apoa.memberclicks. net/assets/docs/polygraph_404.pdf.
Podlesny J. Is the guilty knowledge polygraph technique applicable in criminal investigations? A review of FBI case records. Crime Laboratory Digest. 1993. 20. Р. 57–61;
Terminology Reference for the Science of Psychophysiological Detection of Deception. 3-rd Edition. 2012. Р. 40.
Verschuere B., Crombez G., Koster E., Uzieblo K. Ghent University / Psychopathy and physiological detection of concealed information: a review Psychologica Belgica. 2006. 46-1/2. Р. 99–116.

Сообщение Історичні передумови методики СІТ появились сначала на .

Выявление лжи: очерк об одном учебнике по психологии

admin — Tue, 13 Jul 2021 14:02:26 +0000

Виталий ШАПОВАЛОВ

Выявление лжи: очерк об одном учебнике по психологии

Много лет назад, тогда я ещё не проводил тестирований с применением полиграфа, один мой друг и коллега, зная, что я коллекционирую издания профессиональной литературы прежних лет, подарил мне десятое издание учебника на английском языке «Введение в психологию» 1990 года выпуска. Книга в Украину попала случайно, её обнаружили в мешке с вещами секонд-хенд, привезенными из-за рубежа. Учитывая год издания книги, и ориентируюсь в литературе по психологии, которая издавалась на постсоветском пространстве в те годы, учебник «Введение в психологию» произвёл на меня огромное впечатление по ряду причин. Безусловно основой любого учебника является опубликованный материал, его научная и дидактическая ценность (об этом немного позже). На меня большое впечатление произвели: дизайнерская концепция всей работы, полиграфия, подбор графических материалов, шрифтов, использование и сочетание цветов на странице, вёрстка блока и многое другое.

Так как в настоящий момент я имею отношение к изданию научного журнала и профессиональной литературы, эта книга в какой-то степени стала для меня источником вдохновения и воплощением мысли, что важно не только «содержание», но и «форма», в которой это содержание подаётся. Безусловно «содержание» находится во главе угла, но «форма» и структурированная подача знаний имеет такое же значение, как и опрятная одежда для образованного человека. К сожалению, в литературе, изданной на постсоветском пространстве, чаще всего вышеуказанная организация материала игнорировалась.

Возвращаясь к содержанию учебника. Основной причиной подготовки этого небольшого обзора послужило то, что, работая с этим изданием, кроме базовых разделов по психологии, я обнаружил в нём хорошо иллюстрированные описания научных экспериментов и технологий, одно из которых было посвящено полиграфу. Данный подраздел опубликован под названием «Использование возбуждения для выявления лжи». В него включено описание основных принципов работы полиграфа, а именно: какие психофизиологические параметры регистрируются, методические аспекты и даже некоторые способы противодействия, а также отображение их на полиграмме. На иллюстрациях показан ещё аналоговый полиграф (компьютерный полиграф в 1990 году находился ещё в самом начале своего развития), есть некоторые методические ошибки в предоставленном материале, сложно сказать они сделаны умышленно или случайно, но тем не менее содержательная часть этого подраздела позволяет получить общее представление о технологии.

Если вернуться к году издания учебника (1990 год) и вспомнить, что было известно о полиграфе в СССР сотрудникам кафедр психологии или психофизиологии, то невольно возникают мысли о существовании огромной пропасти между возможностями получения новых знаний студентами западных стран и СССР.

Учебник «Введение в психологию» конечно же не даёт фундаментальных знаний по каждой представленной теме, но я думаю перед ним такая задача и не ставилась. На мой взгляд, его основная функция – предоставить максимальный спектр научных данных, исследований и технологий, чтобы сформировать базовый уровень знаний, расширить кругозор и увлечь студентов дальнейшим изучением психологии.

Для тех, кто интересуется полиграфом и его историей, ниже представлен перевод подраздела о выявлении лжи, упомянутого мной.

Использование возбуждения для выявления лжи

Если вегетативное возбуждение является частью эмоций и если переживание эмоций является вероятным следствием лжи, то мы можем использовать наличие вегетативного возбуждения, чтобы сделать вывод о том, что человек лжет. Это теория, лежащая в основе теста на детекторе лжи, в котором устройство, называемое полиграфом (что означает «много пишущий»), одновременно регистрирует несколько физиологических реакций, известных как часть вегетативного возбуждения (см. Рис. 1). Чаще всего регистрируются изменения частоты сердечных сокращений, артериального давления, дыхания и кожно-гальванической реакции (КГР) (изменение электрической проводимости кожи, возникающее при эмоциональном возбуждении).

Рис. 1.
Манжета полиграфа регистрирует кровяное давление и частоту сердечных сокращений, пневмограф вокруг грудной клетки регистрирует частоту дыхания, а электроды на пальцах регистрируют КГР. Запись (см. справа) показывает физиологические реакции испытуемого, когда он лжет и имитирует ложь. Изменения в дыхании (верхняя линия) показывают, что он задерживал дыхание, когда готовился к первому симулированию. Он смог произвести значительные изменения в частоте сердечных сокращений и КГР во время второй симуляции (After Kubis, 1962).

При использовании полиграфа стандартная процедура состоит в том, чтобы сделать первую запись, когда объект находится в расслабленном состоянии, эта запись служит основой для оценки последующих реакций. Затем полиграфолог задает серию специально сформулированных вопросов, на которые испытуемый должен ответить «да» или «нет». Некоторые вопросы являются «критическими» (значимыми), что означает, что виновные, скорее всего, солгут в ответ на них (например, «Вы ограбили «Bert’s Cleaners» 11 декабря?»). Следующая категория вопросов – «средства контроля»; даже невиновные люди с некоторой долей вероятности лгут в ответ на эти вопросы. Другие вопросы являются «нейтральными» (например, «Вы живете в Сан-Диего?»). Значимые вопросы размещаются между контрольными и нейтральными, между вопросами предоставляется достаточно времени, чтобы показатели полиграфа вернулись в норму. Предположительно, только виновный должен показать более сильные физиологические реакции на значимые вопросы, чем на другие.

Однако использование полиграфа для выявления лжи далеко не надежно. Реакция на вопрос может показать, что субъект возбужден, но не на причину этого возбуждения. Невиновный субъект может быть очень напряженным или эмоционально реагировать на определенные слова в вопросах и, следовательно, показаться лгущим, говоря правду. С другой стороны, опытный лжец может проявлять небольшое возбуждение, когда лжет. И осведомлённый (подготовленный) субъект может «победить» машину, думая о чем-то волнующем или напрягая мышцы во время нейтральных вопросов, тем самым создавая базовый уровень, сравнимый с реакциями на значимые вопросы. На рисунке 1 продемонстрирована запись реакций при настоящей лжи и симулированной лжи. В этом эксперименте испытуемый выбрал номер, а затем попытался скрыть его от экзаменатора (полиграфолога).

Из-за этих и других проблем большинство судов штатов и федеральных судов не допускают проверки на полиграфе; суды, обычно требуют, чтобы обе стороны дали согласие на его проведение. Однако такие тесты часто используются на предварительных этапах уголовных расследованиях, а также работодателями, которые опрашивают потенциальных сотрудников на доверенную должность.

Представители Американской Ассоциации Полиграфологов заявили, что точность тестов на полиграфе, проводимых опытным полиграфологом, составляет 90 процентов или выше. Однако критики считают, что точность намного ниже. Например, Lykken (1984) утверждает, что в исследованиях, связанных с ситуациями из реальной жизни, тест на детекторе лжи является корректным только в 65% случаях, а шанс невиновного человека не пройти тест составляет 50-50. Он утверждает, что полиграф регистрирует не только возбуждение, сопровождающее ложь, но и стресс, который испытывает честный человек, подключённый к оборудованию. Кроме того, менее социализированные виновные люди могут меньше испытывать возбуждение, когда лгут, и, следовательно, их труднее выявить (Saxe, Dougherty, N. Cross, 1985). Тем не менее, многие компании считают, что польза от этих тестов перевешивает риски, и использование полиграфа в частном секторе растет. Их использование в правоохранительных органах также увеличивается. Например, ФБР проводит несколько тысяч проверок на полиграфе в год, в основном для отслеживания потенциальных преступников и проверки конкретных фактов, в которых, как соглашаются эксперты, полиграф наиболее эффективен. В уголовных и частных случаях любой человек имеет законное право отказаться от проверки на полиграфе.

Однако вряд ли это может служить защитой для тех, чей отказ по какой-либо причине может поставить под угрозу карьеру или возможность трудоустройства.

Другой тип детектора лжи регистрирует изменения голоса человека, которые не обнаруживаются человеческим ухом. Все мышцы, в том числе контролирующие голосовые связки, при работе слегка вибрируют. Этот тремор, который передается на голосовые связки, подавляется деятельностью вегетативной нервной системы, когда говорящий находится в состоянии стресса. Когда магнитофонная запись голоса человека воспроизводится через устройство, называемое анализатором напряжения голоса, визуальное отображение голоса может быть получено на полосе миллиметровой бумаги. Дрожание голосовых связок в голосе расслабленного говорящего напоминает серию волн (см. левый график на рисунке 2). Когда говорящий находится в состоянии стресса, тремор подавляется (см. правый график на Рисунке 2).

Рис. 2. Влияние стресса в паттернах голоса.
Анализатор голосового напряжения производит графическую запись речи. Запись голоса для расслабленного говорящего напоминает серию волн, например, показанных слева. Волны вызываются крошечным тремором голосовых связок. При стрессе тремор подавляется, и создается запись, аналогичная показанной справа. (After Holden, 1975).

Анализатор голосового стресса используется для обнаружения лжи практически так же, как полиграф; нейтральные вопросы чередуются со значимыми вопросами, и сравниваются записи ответов испытуемого на оба. Если ответы на значимые вопросы производят расслабленную волну, человек, вероятно, говорит правду (насколько нам известно, тремор голосовых связок нельзя контролировать сознательно). Напряженная форма волны, с другой стороны, указывает только на то, что человек напряжён или обеспокоен, не обязательно на то, что он или она лгут.
Однако есть две серьезные проблемы с использованием анализатора голосового стресса при обнаружении лжи. Во-первых, поскольку анализатор может работать по телефону, с радио или телевизионными сообщениями или с магнитофонными записями, существует вероятность неэтичного использования этого инструмента. Вторая проблема — точность анализатора голосового напряжения. Некоторые исследователи утверждают, что он так же точен, как полиграф, при установлении различия виновных от невиновных; другие утверждают, что это не точнее случайности. Требуется гораздо больше исследований, чтобы определить взаимосвязь между изменениями голоса и другими физиологическими показателями эмоций (Rice, 1978; Lykken, 1980).

Сообщение Выявление лжи: очерк об одном учебнике по психологии появились сначала на .

Історичні передумови методики RI

admin — Tue, 13 Jul 2021 14:02:07 +0000

Історичні передумови методики RI

Методика релевантних / нейтральних запитань — це сімейство поліграфологічних тестових форматів із групи тестів на виявлення обману (deception test), в яких не застосовуються традиційні запитання порівняння керованого чи ймовірного обману. У літературі даний формат синонімічно називають «технікою», «методикою», «тестом» і також використовують стале скорочення «RI», в деяких виданнях можна зустріти скорочення «RIT». Історично методика релевантних / нейтральних запитань (RI) використовувалась при поліграфологічних дослідженнях у кримінальних справах, але на даний час цей формат використовується у скринінгових дослідженнях для потреб підбору та відбору персоналу.

Вільям Марстон

(William M. Marston, 1893 — 1947)

Одне з перших застосувань методики RI у літературі приписують доктору Вільяму Марстону (William M. Marston), який на початку ХХ століття експериментував із виявленням обману, спостерігаючи за змінами артеріального тиску. Але слід зазначити, що на той час не було більш-менш чітких рекомендацій щодо правил та структури тесту RI, основною його ознакою було використання релевантних та нейтральних запитань.

На початку 20-х років ХХ століття методику RI також використовував Джон Ларсон (John Larson), який мав докторський ступінь із філософії та був офіцером поліції в м. Берклі. Д. Ларсон згодом поділився своїм досвідом у виявленні обману зі своїм помічником Леонардом Кілером (Leonarde Keeler), коли вони обидва працювали в поліцейському відділенні м. Берклі.

Джон Ларсон

(John A. Larson, 1892–1965)

Леонард Кілер

(Leonarde Keeler, 1903–1949)

В подальшому Л. Кілер у своїй практиці почав застосовувати два основні підходи, це методика RI, про яку він дізнався від Д. Ларсона, але пізніше розробив свої власні методики, та «Тест піку напруженості» (Peak of Tension, POT). Свій варіант методики RI Л. Кілер описав у статті під назвою «Обман і детектор брехні» в Міжнародному об’єднанні з ідентифікації в 1930 р. Запропонований Л. Кілером варіант методики RI у літературі зустрічається під декількома назвами, а саме: Методика Кілера (Keeler Technique) та Методика релевантних / нейтральних запитань Кілера (the Keeler Relevant / Irrelevant Technique). У термінологічному довіднику АПА також надається альтернативна назва Методики Кілера — це Методика загальних запитань (General Question Technique).

Поширення застосування RI та проведення поліграфологічних досліджень в цілому пов’язано з багатьма історичними процесами того часу. Так, наприклад, поліграф почав застосовуватися при підборі кадрів та проведенні службових розслідувань. У 1931 році Леонард Кілер започаткував програму тестування працівників банків у Чикаго на систематичній основі, щоб виявити і запобігти шахрайству та крадіжкам. Федеральне використання в США методики RI у скринінгу розпочалось у ході Другої світової війни в межах програми захисту проекту, пов’язаного з розробкою атомної бомби, та інших програм, які передбачали перевірку німецьких військовополонених для виконання післявоєнних поліцейських завдань у Німеччині. Після війни уряд США розробив поліграфологічні скринінгові програми захисту розвідувальних операцій та ін. В середині 60-х років ця методика почала використовуватись федеральними поліграфологами США та викладалась у межах їх підготовки.

Сьогодні RI значною мірою асоціюється з ім’ям Леонарда Кілера, оскільки саме завдяки його професійній діяльності ця методика стала дуже поширеною та затребуваною як у США, так і в інших країнах, і здійснила вплив на подальший розвиток поліграфологічної методології.

Дональд Крепол

(Donald J. Krapohl)

Визнаний сучасний дослідник-поліграфолог Дональд Крепол (Donald J. Krapohl) зазначає, що цей тест використовувався під час поліграфологічного скринінгу на кілька десятиліть довше, ніж будь-який інший тест, і він має певні сильні сторони, які зробили його привабливою альтернативою. Не маючи запитань порівняння, RI менше піддається критиці, оскільки поліграфологу не потрібно вдаватись до прийомів психологічного впливу на досліджуваного, як це, наприклад, передбачено при застосуванні інших методик. Також методика RI може бути більш стійкою до протидії з боку досліджуваної особи, принаймні того типу, в якому досліджувані викликають реакції на запитання порівняння.

Крепол вважає, що ця методика підходить для тестування інших поліграфологів, але безумовно у неї є і свої недоліки. По-перше, так і не було розроблено системи бального оцінювання, яка була б загальноприйнятою, тобто до отриманих результатів за допомогою даного формату тесту частіше за все застосовується глобальний аналіз. Таким чином, інтерпретація даних RI набагато більш вразлива до впливу на результат індивідуальних відмінностей між оцінювачами. По-друге, обґрунтованість RI є найслабшою серед досліджуваних методик поліграфа. Також поліграфологам-практикам слід враховувати, що RI не входить до переліку рекомендованих методик для використання на практиці за результатами Мета-аналізу, проведеного АПА, в зв’язку із недостатньою кількістю наукових досліджень. Тим не менше, Д. Крепол вважає, що дана методика може використовуватись вибірково компетентним та досвідченим поліграфологом, який розуміє можливості та обмеження RI в тих випадках, коли тести із запитаннями порівняння можуть бути неефективними або не працювати належним чином.

До методики RI відносяться:

Однотемний тест релевантних / нейтральних запитань (Specific Issue Relevant / Irrelevant Test);
Скринінговий тест релевантних / нейтральних запитань (Relevant / Irrelevant Screening Test).

1. Однотемний тест релевантних / нейтральних запитань (Specific Issue Relevant / Irrelevant Test)

Даний формат тесту не відповідає сучасним міжнародним вимогам стандартів практики проведення поліграфологічних досліджень та не застосовується нині, проте він зробив значний внесок у розвиток поліграфології.

Однотемний тест релевантних / нейтральних запитань був розроблений у 20-х роках XX століття та до середини 60-х років вважався найпоширенішим тестовим форматом у практичній діяльності поліграфологів США.

За своїм змістом це був однотемний або однотемний-багатоаспектний тестовий формат, який використовувався в межах кримінальних розслідувань. Це один із найбільш суперечливих тестових форматів у сучасній поліграфології. Основні критичні зауваження стосуються того, що релевантні запитання зазвичай мають явне відношення до злочину, що розслідується, і чітко виділяються досліджуваною особою, в той час як нейтральні запитання, як правило, абсолютно позбавлені емоційної значимості. При використанні цього тестового формату в розслідуванні існує велика ймовірність того, що невинні особи можуть демонструвати фізіологічну реактивність, яка в подальшому сприймається як ознака вини.

В історичному плані представлено два методичні підходи до використання цього тестового формату: підхід інституту поліграфа Л. Кілера (Keeler Polygraph Institute) та підхід інституту поліграфа Міністерства оборони США (Department of Defense Polygraph Institute). Ключова відмінність цих двох підходів полягає у трьох аспектах: обговоренні тестових запитань до початку тестування, інтервалі часу між запитаннями під час запису тесту та варіантами відповіді на кожне запитання. Зокрема, підхід інституту поліграфа Л. Кілера не передбачав дослівного обговорення запитань із досліджуваним до початку тестування, в той час як у підході інституту поліграфа МО США обговорення кожного тестового запитання з досліджуваним було обов’язковою складовою дослідження. Також методичні настанови інституту поліграфа Л. Кілера передбачали, що під час застосування тестового формату RI інтервал між стимулами повинен бути не менше 15 і не більше 20 секунд, в той же час в інституті поліграфа МО США мінімальний інтервал часу між запитаннями складав 20, а максимальний 25 секунд. І наостанок, у методології інституту поліграфа Л. Кілера допускалось мовчання досліджуваного на деякі запитання тесту. Приклад інструкції міг виглядати наступним чином: «Сядьте абсолютно нерухомо, відповідайте на кожне із запитань лише «Так» або «Ні», або взагалі не відповідайте».

Так, однотемний тест релевантних / нейтральних запитань не мав чітко фіксованої структури. Загальне співвідношення у ньому нейтральних та релевантних запитань формувалось у залежності від конкретного завдання на дослідження й обсягу наявної у поліграфолога інформації.

Щоправда, в літературі є певні рекомендації щодо граничної кількості запитань, які можуть одночасно виноситись на дослідження. Так, загальна кількість релевантних запитань, які використовуються в одному тесті, повинна знаходитися в межах від трьох до п’яти, але ніколи не більше. При цьому, в тестовій серії ніколи не повинно розташовуватись більше трьох релевантних запитань поспіль.

В однотемному тесті релевантних / нейтральних запитань використовувалось чотири типи запитань: релевантні запитання (relevant); нейтральні запитання (irrelevant); запитання загальної правди (overall truth question); стимулюючі запитання (stimulus question).

Початкова послідовність розташування запитань тесту була дуже гнучкою та визначалась на розсуд поліграфолога. Єдине обмеження стосувалось того, що запис кожного пред’явлення починався як мінімум із двох нейтральних запитань або з одного нейтрального запитання і одного запитання загальної правди. Також послідовно повинно було поставлено не більше трьох релевантних запитань.

Ставилися лише запитання, які стосувались аспектів досліджуваної тематики. Не допускалися релевантні запитання, що стосувались різних злочинів.

Усі запитання тестового формату озвучувались та обговорювались із досліджуваною особою до моменту безпосереднього проведення дослідження. Не було чітко визначеного порядку обговорення запитань, цей порядок визначався на розсуд поліграфолога, але запитання розглядались у групах.

Поліграфолог записував три або чотири пред’явлення з кожним релевантним запитанням, поставленим один раз під час кожного пред’явлення, або два пред’явлення, що містили у загальній складності не менше трьох задавань кожного релевантного запитання. Тобто деякі релевантні запитання могли повторюватись у межах одного пред’явлення. Не допускалось повторення одного і того ж релевантного запитання одного за одним. Кожна поліграма повинна була містити всі релевантні запитання, що ставились як мінімум один раз.

Тестовий формат RI не передбачав жодних кількісних підходів до аналізу фізіологічних показників. Висновок базувався виключно на глобальному (якісному) аналізі загального реагування досліджуваної особи.

Глобальний аналіз тестових даних передбачав, що поліграфолог оцінював кожну поліграму в цілому (холістично). Оскільки в тесті не було запитань порівняння, наявність або відсутність реакції визначалась у відповідності з загальною тенденцією реагування досліджуваного протягом всього запису. Розглядались лише дані, які були своєчасними та пов’язаними із застосованим стимулом і вільними від артефактів.

На основі глобального (якісного) аналізу тестових даних було рекомендовано формувати наступні категорії висновків:

Обман виявлено (Deception Indicated / DI). Досліджувана особа демонструвала послідовні, своєчасні та значущі реакції на одне або декілька релевантних запитань у більшості випадків, коли вони озвучувались поліграфологом.
Обман не виявлено (No Deception Indicated / NDI). Досліджувана особа не продемонструвала послідовних, своєчасних та значущіх реакцій на релевантні запитання.
Відсутність рішення (No Opinion / NO). Приймалось у випадках, коли поліграфолог не зміг прийняти остаточне рішення про причетність досліджуваної особи до злочину, що розслідується.

2. Скринінговий тест релевантних / нейтральних запитань (Relevant / Irrelevant Screening Test)

За своїм змістом це багатотемний тестовий формат, призначений для одночасного дослідження значної кількості ризико-небезпечних сфер. Доцільно зазначити, що незважаючи на відносну давність своєї появи, скринінговий тест релевантних / нейтральних запитань згідно з публікаціями першого десятиліття 2000-х років активно використовувався багатьма силовими відомствами США на той час.

Скринінговий тест релевантних / нейтральних запитань не має чітко фіксованої структури. Загальне співвідношення у ньому нейтральних та релевантних запитань формується в залежності від конкретного завдання, що виноситься на дослідження і обсягу наявної у поліграфолога інформації.

Щоправда, у закордонній науково-методичній літературі існують певні рекомендації щодо граничної кількості запитань, які можуть одночасно виноситись на дослідження. Так, звертається увага, що загальна кількість релевантних запитань, які використовуються в одному тесті, повинна знаходитися в межах від трьох до п’яти, але в жодному разі не більше.

При цьому, в тестовій серії ніколи не повинно розташовуватись більше трьох релевантних запитань поспіль. У міжнародному стандарті ASTM, який стосується практики проведення скринінгових досліджень, також зазначено, що в будь-якому скринінговому тесті не повинно використовуватися більше п’яти релевантних запитань.

У скринінговому тесті RI традиційно використовуються два типи запитань — релевантні (relevant) і нейтральні (irrelevant). Проте, відповідно до певних методичних підходів, допускається використання і додаткових (факультативних) типів запитань: запитання загальної правди (overall truth question) та стимулюючі запитання (stimulus question).

Початкова послідовність розташування запитань тесту визначається на розсуд поліграфолога, але при побудові тесту слід дотримуватись наступних правил:

Пред’явленню релевантних запитань у тесті завжди повинні передувати або два нейтральні запитання (І-І), або одне нейтральне та одне запитання загальної правди (І-OT).
Загальна кількість релевантних запитань за різною тематикою, які використовуються в одному тесті, повинна знаходитися в межах від трьох до п’яти, але в жодному разі не більше.
Релевантні запитання можуть розміщуватись у наступній послідовності: нейтральне-релевантне запитання (І-R), нейтральне і два релевантних запитання (І-R-R) та нейтральне і три релевантних запитання (І-R-R-R). У тестовій серії ніколи не повинно розташовуватись більше трьох релевантних запитань поспіль.
Одне й те саме релевантне запитання може бути поставлене два рази під час одного пред’явлення тесту, але вони не повинні розташовуватись один біля одного. Перші запитання, які повторюються в тесті, повинні бути нерелевантними.
Кожне релевантне запитання повинно бути пред’явлене не менше трьох разів для прийняття рішення. Якщо рух або інший артефакт спотворюють данні, запитання може бути поставлене додатково.
Для підготовки висновків за результатами дослідження повинно відбутися як мінімум два, але не більше чотирьох пред’явлень тесту. Коли проводиться тільки два пред’явлення тесту, ті самі релевантні запитання повторюються в пред’явленні для того, щоб кожне релевантне запитання було поставлено не менше трьох разів. Якщо релевантні запитання повторюються в ході одного пред’явлення, загальна кількість озвучених релевантних запитань (з урахуванням повторів) повинна бути не більше шести.
В одному пред’явленні тесту RI повинно застосуватись не більше 12 запитань.

Як і при застосуванні інших форматів скринінгових тестів, після того, як був проведений ознайомчий тест, поліграфолог вводить релевантні запитання, використовуючи при цьому відкриті запитання для максимального розкриття релевантної теми. Поліграфолог рекомендує досліджуваній особі повністю розкривати інформацію, яка стосується релевантного запитання. Після цього зачитуються інші типи запитань.

Порядок розміщення запитань у кожному пред’явленні тестового формату здійснюється на розсуд поліграфолога та в основному базується на силі фізіологічних реакцій досліджуваного на кожне релевантне запитання.

Вищенаведені приклади є орієнтовними. Рекомендується уникати шаблонності, а дослідження повинно проводитися у непередбачуваній манері. Кожне пред’явлення тесту повинно починатися з іншого нейтрального запитання. Співвідношення релевантних запитань до нейтральних у кожному пред’явленні тесту має бути різним.

Між запитаннями повинен витримуватись інтервал 20–25 секунд. За необхідності в ході запису тесту можуть бути використані додаткові нейтральні запитання. Важливо, щоб всі запитання були розподілені рівномірно. Не повинно бути зайвих проміжків між нейтральними та релевантними запитаннями.

Аналіз психофізіологічних параметрів при застосуванні скринінгового тесту релевантних / нейтральних запитань дещо відрізняється від аналізу щодо інших тестових форматів. Не дивлячись на майже 100-річну історію практичного застосування, для цього тесту так і не було розроблено прийнятної системи квантифікованої (кількісної) оцінки психофізіологічних реакцій, як, наприклад, для тестів із запитаннями порівняння. Д. Крепол, шляхом ретельного аналізу наукової літератури, зумів встановити лише одну експериментальну систему кількісної оцінки, яка була розроблена Н. Анслі (N.S. Ansley) та Р. Вейром (R. Weir) у 1976 році. Однак ця система так і залишилася в стані експериментальної розробки та не була залучена до практичного застосування: вона була занадто громіздкою та малоефективною. Як зазначає Д. Крепол, на сьогоднішній день в літературі не повідомлялося жодної інформації про валідизацію системи кількісного підрахунку (оцінки) скринінгового тесту RI.

З огляду на вищезазначене, у закордонній науково-методичній літературі для оцінювання скринінгового тесту RI рекомендується застосовувати два наступні методи:

Глобальний аналіз тестових даних (Global Test Data Analysis);
Аналіз на основі порядкового ранжування реакцій (Rank Order Analysis).

Глобальний аналіз тестових даних (Global Test Data Analysis) не використовує жодної числової системи оцінювання психофізіологічних параметрів. Традиційно так склалося, що поліграфологи починають аналіз саме з нього. В межах даного методу оцінка психофізіологічних реакцій здійснюється «холістично» (цілісно). Оскільки не існує можливості порівняння реакції на релевантні запитання з реакціями на запитання порівняння, поліграма аналізується у всій своїй повноті.

Якщо узагальнити вимоги до якісного аналізу даних, то можна констатувати, що поліграфолог при своїй оцінці фізіологічних показників повинен враховувати три аспекти: послідовність, специфічність та значущість — три характеристики фізіологічної реакції. Іншими словами, щоб оцінити патерни реакцій як такі, що свідчать про наявність обману, вони повинні: регулярно проявлятись на одних і тих же запитаннях, однозначно бути обумовленими цими запитаннями та характеризуватися інтенсивністю прояву, що значимо відрізняється від базової мінливості.

При здійсненні якісного аналізу даних, поліграфолог повинен оцінювати вираженість реакції на кожне релевантне запитання відносно інших релевантних запитань. Нейтральні запитання у цьому тестовому форматі виконують функції поглинання орієнтовної реакції, розсіювання затяжних реакцій, відновлення після тривалих реакцій. Іншими словами, релевантні запитання можуть бути оцінені тільки по відношенню до інших релевантних запитань.

Аналіз на основі порядкового ранжування реакцій, це аналіз, що може бути використаний для підтвердження висновків, зроблених на основі глобального аналізу даних. Основною характеристикою цього методу є «ранжування» вираженості реакцій на релевантні запитання від максимальної до мінімальної (або навпаки). При порядковому ранжуванні кожен фізіологічний параметр (респіраторна діяльність, електродермальна активність, серцево-судинна діяльність) оцінюється окремо.

Кетлін Мірітелло (Kathleen Miritello) в своїй інструкції щодо проведення порядкового ранжування реакцій (Rank Order Analysis) перераховує наступні переваги даного підходу:

Як демонструють експериментальні дослідження та повсякденна практика, системний підхід до оцінки є більш точним, порівняно з візуальною якісною оцінкою.
Кожен фізіологічний параметр оцінюється окремо і отримує рівноцінний акцент у процесі прийняття рішення. Поліграфолог не може ігнорувати або не помічати певні параметри лише через свої індивідуальні вподобання або упередження.
Порядкове ранжування надає поліграфологу кумулятивну картину узгодженості та інтенсивності реакцій, забезпечує організацію психофізіологічних даних, що відображені на поліграмі. Особливо корисний цей підхід, коли реакції несистемні, якість поліграм низька, або було проведено велику кількість пред’явлень.
Систематичний та об’єктивний аналіз поліграми не дозволяє поліграфологу ігнорувати і раціоналізувати патерни реакцій на поліграмі. Коефіцієнти рангового порядку змушують поліграфолога визнати, які запитання переважно найбільш реактивні, не дивлячись на будь-які можливі поведінкові ознаки, які можуть свідчити про правдивість.
Зафіксований аналіз на основі порядкового ранжування реакцій дозволяє провести більш ефективний контроль якості. Цей аналіз можна порівняти з висновками супервізора. Будь-яке джерело можливих розбіжностей легко визначити.
За рахунок аналізу на основі порядкового ранжування реакцій можна продемонструвати надійність експертного оцінювання поліграм.

Шанси на виникнення випадків, коли поліграфолог не може дійти остаточного висновку, знижуються з використанням рангового аналізу. В деяких випадках, які при інших обставинах вважалися б невизначеними (inconclusive), використання цього методу може допомогти більш чітко визначити потенційні області обману на поліграмі, спрямовуючи допит поліграфолога в правильному напрямку, щоб отримати інформацію.

Більш детальну інформація про алгоритм проведення аналізу на основі порядкового ранжування реакцій можна знайти у методичних рекомендаціях «Технологія застосування методик RI, POT та СІТ в поліграфологічних дослідженнях [Текст] : метод. рек. / [уклад. Шаповалов В. О., Алєксєєва-Процюк Д. О., Зубовський Д. С., Алєксєєв О. О.]. — К. : Нац. акад. внутр. справ, 2020. — 136 с.».

Для скринінгових тестів рекомендується використовувати наступні категорії висновків:

Значущі реакції виявлено (Significant responses / SR). Досліджувана особа демонструє послідовні, своєчасні та значущі реакції хоча б на одне з релевантних запитань.
Значущі реакції не виявлено (No significant responses / NSR). Досліджувана особа не продемонструвала послідовних, своєчасних та значущіх реакцій на релевантні запитання.
Відсутність рішення (No Opinion / NO). Приймається у випадках, коли поліграфолог не може прийняти остаточне рішення на основі фізіологічних реакцій на релевантні запитання.

У 2011 році АПА було проведено дослідження та опублікований звіт Мета-аналізу з переліком валідних методик, рекомендованих для кожного із видів поліграфологічних досліджень. Методика релевантних / нейтральних запитань (однотемний тест релевантних / нейтральних запитань, скринінговий тест релевантних / нейтральних запитань) не увійшла як рекомендована для застосування в Мета-аналіз. Проте скринінгову методику було включено в Додатки Мета-аналізу (Appendix I-8), оскільки на той момент була опублікована стаття Д. Крепола, С. Сентера та Б. Стерна щодо скринінгового тесту релевантних / нейтральних запитань (Krapohl D., Senter S., Stern B. An exploration of methods for the analysis of multipleissue relevant/irrelevant screening data. Polygraph. 2005. 34(1). Р. 47–61) із проголошеною незваженою точністю методики 73% (Unweighted Accuracy .73). Ще одна стаття Д. Крепола 2006 року (Krapohl D. Validated polygraph techniques. Polygraph. 2006. 35. Р. 149–155), в якій на основі досліджень інших науковців була проголошенаточність тесту 83%, не містила даних польової практики і не була врахована під час підготовки Мета-аналізу.

Також, методика RI не відповідає сучасним вимогам міжнародного стандарту ASTM через недостатню кількість досліджень, а також недостатню середню точність методики. Втім, досягнення мінімальної валідності забезпечувалось шляхом застосування підходу «послідовних бар’єрів».

Відтак, розглядаючи цей тестовий формат, слід звернути увагу, що для нього є характерним надзвичайний звинувачувальний ухил. За певних умов, у непричетних осіб з підвищеною тривожністю може формуватися так званий «емоційний комплекс» (emotional complex), який при відсутності адекватних прийомів переключення уваги здатний призвести до підвищення ймовірності хибного реагування на релевантні запитання — тобто, до «помилкової тривоги».

Тим поліграфологам, які вирішили все ж проводити RI, слід розуміти, що його можливо застосовувати лише на першому етапі скринінгового дослідження відповідно моделі послідовних бар’єрів (successive-hurdles approach), і лише у виняткових випадках.

Список використаних джерел

Ansley N. Research on the Validity of the Relevant-Irrelevant Technique as Used in Screening. Polygraph. 2008. 37(1). Р. 3.
ASTM E2386-04(2017) Standard Guide for Conduct of PDD Screening Examinations.
Baur D. Federal Psychophysiological Detection of Deception Examiner Handbook, Counterintelligence Field Activity Technical Manual. 2006. Р. 43.
Bitterman M. E., Marcuse F. L. Cardiovascular responses of innocent persons to criminal interrogation. The American journal of psychology. 1947. 60(3). Р. 407–412.
Dutton D. Presentation «Relevant-Irrelevant Screening Test». Conference Association Polygraph Examiners (OAPE). Columbus, OH, Ohio. October 27–28. 2005. Р. 47.Terminology Reference for the Science of Psychophysiological Detection of Deception. 3-rd Edition. 2012. Р. 73.
Haney K. Question spacing: A Study of time lapse from the end of Stimulus to the end of Reaction in a Polygraph Examination. Polygraph. 1972. 1(4). Р. 234–237.
Honts Ch., Handler M. Information Gain of the Relevant-Irrelevant Test. Polygraph. 2014. 43(4). Р. 137.
Krapohl D., Goodson W. Decision Accuracy for the Relevant-Irrelevant Screening Test Influence of an Algorithm on Human Decision-Making. European Polygraph. 2015. Vol. 9. Num. 4(34). Р. 190.
Krapohl D., Shaw P. Fundamentals of Polygraph Practice. 2015. Р. 20.
Matte J. Forensic psychophysiology using the polygraph: Scientific truth verification, lie detection. JAM Publications. 1996. Р. 20.
Meta-Analytic Survey of Criterion Accuracy of Validated Polygraph Techniques. Polygraph. 2011. 40(4). P. 194–248. URL: https://apoa.memberclicks. net/assets/docs/polygraph_404.pdf.
Stein A. E. The federal polygraph school. Polygraph. 1972. 1(2). Р. 75.
Weir Jr., Raymond J. In defense of the relevant-irrelevant polygraph test. Polygraph. 1974. 3(2). P. 130;
Widacki J. Нistoria badań poligraficznych. Kraków, 2017. Р. 84.

Сообщение Історичні передумови методики RI появились сначала на .

Методика релевантных / нейтральных вопросов

admin — Tue, 13 Jul 2021 14:01:55 +0000

Виталий Шаповалов
Диана Алексеева-Процюк
Дмитрий Зубовский
Александр Алексеев

Методика релевантных / нейтральных вопросов: современный научный взгляд на методологию

В течение длительного исторического периода развития полиграфологии «Методика релевантных / нейтральных вопросов (RI)» была очень распространена и востребована среди полиграфологов-практиков. Пик ее популярности в Соединенных Штатах Америки пришелся на середину ХХ века.

Как известно, «Методика релевантных / нейтральных вопросов» – это семейство полиграфологических тестовых форматов из группы тестов на выявление обмана (deception test), в которых не применяются традиционные вопросы сравнения управляемой или вероятной лжи. В литературе данный формат синонимично называют «техникой», «методикой», «тестом» и также используют устоявшееся сокращение «RI», в некоторых изданиях можно встретить сокращение «RIT». Исторически методика релевантных / нейтральных вопросов (RI) использовалась при полиграфологических исследованиях по уголовным делам, но в настоящее время этот формат иногда используется в скрининговых исследованиях для нужд подбора и отбора персонала [10, с. 73].

Одно из первых применений методики RI в литературе приписывают доктору Уильяму Марстону (William M. Marston), который в начале ХХ века экспериментировал с выявлением обмана, наблюдая за изменениями артериального давления [7, с. 20]. Но следует отметить, что в то время не было более или менее четких рекомендаций относительно правил и структуры теста RI, основным его признаком было использование релевантных и нейтральных вопросов.

В начале 20-х годов ХХ века методику RI также использовал Джон Ларсон (John Larson), который имел докторскую степень по философии и был офицером полиции в г. Беркли [12, с. 84]. Дж. Ларсон впоследствии поделился своим опытом в выявлении обмана со своим помощником Леонардом Килером (Leonarde Keeler), когда они оба работали в полицейском отделении г. Беркли.

В дальнейшем Л. Килер в своей практике начал применять два основных подхода, это методика RI, о которой он узнал от Дж. Ларсона, но позже разработал свои собственные методики, и «Тест пика напряжения» (Peak of Tension, POT). Свой вариант методики RI Л. Килер описал в статье под названием «Обман и детектор лжи» в Международном объединении по идентификации в 1930 г. [7, с. 24]. Предложенный Л. Килером вариант методики RI в литературе встречается под несколькими названиями, а именно: Методика Килера (Keeler Technique) и Методика релевантных / нейтральных вопросов Килера (the Keeler Relevant / Irrelevant Technique) [10, с. 48]. В терминологическом справочнике АПА также предоставляется альтернативное название Методики Килера – это Методика общих вопросов (General Question Technique) [10, с. 39].

Распространение применения RI и проведения полиграфологических исследований в целом связано со многими историческими процессами того времени. Так, например, полиграф начал применяться при подборе кадров и проведении служебных расследований. В 1931 году Леонард Килер начал программу тестирования работников банков в Чикаго на систематической основе, чтобы выявить и предотвратить мошенничество и кражи. Федеральное использование в США методики RI в скрининге началось в ходе Второй мировой войны в рамках программы защиты проекта, связанного с разработкой атомной бомбы, и других программ, которые предусматривали проверку немецких военнопленных для выполнения послевоенных полицейских задач в Германии. После войны правительство США разработало полиграфологические скрининговые программы защиты разведывательных операций и др. [1, с. 3]. В середине 60-х годов эта методика начала использоваться федеральными полиграфологами США и преподавалась в рамках их подготовки [11, с. 130; 9, с. 75].

Как можно увидеть, с момента возникновения методики RI прошло уже много десятилетий, но она и сегодня остается достаточно популярной как среди украинских полиграфологов, так и среди полиграфологов из других стран мира. Также следует отметить, что сегодня можно по-разному относиться к RI, но эта методика внесла свой важный вклад в эволюцию и развитие полиграфологической методологии.

Безусловно, наука не стоит на месте, а вызовы практики постоянно выдвигают новые требования, как к оборудованию и подготовке полиграфологов, так и к методикам и их научному обоснованию. Авторы данной статьи задались целью определить место методики RI в современной полиграфологии на основе анализа профессиональных стандартов практики, признанных методических рекомендаций по ее применению и научных исследований по валидности.

Так, начиная с 2012 года ключевым принципом для совершенствования практики исследований с применением полиграфа Американская Полиграфологическая Ассоциация (далее – АПА) установила обязательное требование применения валидных методик, которые подтверждены опубликованными исследованиями в соответствующих профессиональных изданиях. Эти проверенные методики опубликованы в отчете Мета-анализа АПА (2011 г.) [8].

Как известно, к методике RI относятся: однотемный тест релевантных / нейтральных вопросов (Specific Issue Relevant / Irrelevant Test) и скрининговый тест релевантных / нейтральных вопросов (Relevant / Irrelevant Screening Test) [2, с. 43]. Однотемный тест релевантных / нейтральных вопросов (Specific Issue Relevant / Irrelevant Test) не вошел как рекомендованный для применения в Мета-анализ и не соответствует современным международным требованиям стандартов практики проведения полиграфологических исследований и считается устаревшим.

Скрининговый тест релевантных / нейтральных вопросов не вошел как рекомендованный для применения в Мета-анализ, но был включен в Приложение Мета-анализа (Appendix I-8), поскольку на тот момент была опубликована статья Д. Крепола, С. Сентера и Б. Стерна по скрининговому тесту релевантных / нейтральных вопросов [Krapohl D., Senter S., Stern B. An exploration of methods for the analysis of multipleissue relevant / irrelevant screening data. Polygraph. 2005. 34 (1). Р. 47–61] с объявленной невзвешенной точностью методики 73% (Unweighted Accuracy .73). Еще одна статья Д. Крепола 2006 года [Krapohl D. Validated polygraph techniques. Polygraph. 2006. 35. Р. 149–155], в которой на основе исследований других ученых была указана точность теста 83%, но не содержала данных полевой практики и не была учтена при подготовке Мета-анализа [8].

В то же время до 2015 года методика могла применяться в скрининговых исследованиях членами АПА. Так, Стандарты практики АПА (от 2012 г.) определяли, что полиграфологические методики, применявшиеся для скрининга, должны были отвечать следующим требованиям: по ним существует исследование, демонстрирующее невзвешенную точность, которая значительно выше случайности, и их следует использовать в «подходе последовательных барьеров», который предусматривает дополнительное тестирование с применением валидных методик, когда скрининговый тест неблагоприятно решен (получен положительный результат) [3, с. 137].

С 1 января 2015 года в Стандарты практики АПА были внесены изменения и ужесточены требования к скрининговым методикам. В частности, в обновленном пункте по скринингу было отмечено, что полиграфологические методики, которые применяются для скрининга, должны быть такими, по которым существуют по крайней мере два опубликованных эмпирических исследования, первичное и повторное, демонстрирующие невзвешенную точность, которая значительно превышает случайность, и их следует использовать в «подходе последовательных барьеров», который предусматривает дополнительное тестирование с применением валидных методик, когда скрининговый тест неблагоприятно решен (получен положительный результат).

Но в конце 2014 года вышла вторая статья Д. Крепола и Т. Росалеса относительно скринингового теста релевантных / нейтральных вопросов [Krapohl D., Rosales T. Decision accuracy for the relevant / irrelevant screening test: A partial replication. Polygraph. 2014. 43. Р. 1–19], которая обеспечила возможность продолжать применять эту методику в подходе последовательных барьеров членам АПА [3, с. 137; 5].

На данный момент в соответствии с пп. 1.1.7.3.4 обновленных стандартов профессиональной практики АПА (от 23 августа 2019 года) требования к скрининговым полиграфологическим исследованиям остались аналогичными требованиям 2015 года [13].

Что касается требований международных стандартов, то в ASTM E2035-12 (2017) скрининговые исследования (screening examination) определены как исследования по психофизиологическому выявлению обмана, в котором релевантные темы не касаются известного события, и во время которого может быть рассмотрено более одной темы в пределах той же серии тестов. В скрининговых исследованиях, как правило, применяются методики, которые относятся к исследовательским процедурам. Исследовательские процедуры психофизиологического выявления обмана (далее – ПВО) в соответствии с ASTM E2035-12 (2017) – это исследования по ПВО сложившейся практики, применяемые для проверки более широких тематик, чем доказательные исследования по ПВО, и они могут не соответствовать высоким стандартам доказывания. Примером исследовательских процедур является тестирование кандидатов на должность, многоаспектное тестирование и др.

Согласно ASTM E1954-05 (2017) методика исследовательских тестов считается достаточно валидной, если есть три или более опубликованных исследования, соответствующие минимальным требованиям, изложенным в настоящем стандарте, которые указывают на то, что средняя точность принятия решений для правдивых и неправдивых случаев составляет 80 % или более. Также отмечено, что исследовательские тестирования могут использовать подход «последовательных барьеров» для достижения минимальной валидности, изложенной в настоящем стандарте.

В ASTM E2035-12 (2017) последовательные барьеры (successive hurdles) определены как процесс, который предусматривает серию тестов или процедур, в ходе которого только те лица, которые получили положительные результаты на предыдущем этапе, переходят к следующему шагу в серии. Также отмечено, что в полиграфологии последовательные барьеры чаще всего применяют при скрининговых исследованиях, которые начинаются с многотемного теста, после которого проводят целенаправленное тестирование по теме (темам), на которые испытуемый реагировал во время многотемного теста. На этом этапе, как правило, применяются методики, которые относятся к валидным доказательным исследованиям.

Следовательно, методика RI не соответствует требованиям ASTM из-за недостаточного количества исследований, а также недостаточной средней точности методики. Впрочем, достижение минимальной валидности обеспечивалось путем применения подхода «последовательных барьеров».

Однако в 2014 году Ч. Хонтс и М. Хэндлер опубликовали статью с критикой методики RI [Honts Ch., Handler M. Information Gain of the Relevant-Irrelevant Test. Polygraph. 2014. 43 (4). Р. 137–147], в которой на основе подсчета доверия к конечным результатам исследований, которые были опубликованы в прошлых статьях по этой методике, с учетом различных базовых ставок указано, что учитывая состояние полиграфологической науки и наличие валидных методик, применение RI является по меньшей мере нарушением обязанности постоянного повышения профессионального мастерства и обучения полиграфологов, а ее применение может быть основанием для судебного иска [3, с. 137].

Проведя детальное исследование и приведя собственные расчеты, Ч. Хонтс и М. Хэндлер определили основные недостатки этой методики:

RI является наихудшей технологией по установлению достоверности и обмана по сравнению почти со всеми другими методиками, которые имели достаточное для рассмотрения научное обоснование (DLST, LEPET, Utah CQT и др.)
Национальный совет исследований (The National Research Council) еще в 2003 году указал на то, что чем ниже базовая ставка вины, тем большая часть положительных результатов тестирования будет ложноположительными результатами с потенциально неблагоприятными последствиями для этих правдивых субъектов;
авторы привели пример расчета с базовой ставкой вины 10%. Хотя точность теста достаточно высока, лишь 50% полученных результатов будут правильно классифицированы;
авторы также провели сравнение эффективности применения методики RI с эффективностью определения обмана профессионалами без применения полиграфа. Отмечено, что для предоставления дополнительной обоснованности процесса принятия решения о скрининге, RI должен предоставлять больше информации, чем мог бы получить профессионал без применения полиграфа. Впрочем, для правдивых результатов были существенно лучшими результаты применения RI по сравнению со специалистами без полиграфа, для базовых ставок, начиная от 0.12 до 0.98 включительно. Однако при отсутствии базовой ставки точность положительных результатов RI не намного лучше по сравнению с точностью установления обмана профессионалом без помощи полиграфа;
сравнивая эффективность применения RI и DLST, авторы отмечают, что нет никаких преимуществ RI перед DLST.

Но что касается скринингового теста релевантных / нейтральных вопросов, признанный современный исследователь-полиграфолог Дональд Крепол (Donald J. Krapohl) отмечает, что этот тест использовался при полиграфологическом скрининге на несколько десятилетий дольше, чем любой другой тест, и он имеет определенные сильные стороны, которые сделали его привлекательной альтернативой. Не имея вопросов сравнения, RI меньше подвергается критике, поскольку полиграфологу не нужно прибегать к приемам психологического воздействия на испытуемого, как это, например, предусмотрено при применении других методик. Также методика RI может быть более устойчивой к противодействию со стороны исследуемого лица, по крайней мере того типа, в котором исследуемые вызывают реакции на вопрос сравнения [4, с. 190]. Д. Крепол считает, что эта методика подходит для тестирования других полиграфологов, но, безусловно, у нее есть и свои недостатки.

Во-первых, так и не была разработана система балльного оценивания, которая была бы общепринятой, то есть к результатам, полученным с помощью данного формата теста, чаще всего применяется глобальный анализ. Таким образом, интерпретация данных RI гораздо более уязвима к воздействию на результат индивидуальных различий между оценщиками.

Во-вторых, обоснованность RI является самым слабой среди исследуемых методик полиграфа в связи с недостаточным количеством научных исследований [8]. Тем не менее, Д. Крепол считает, что данная методика может выборочно использоваться компетентным и опытным полиграфологом, который понимает возможности и ограничения RI в тех случаях, когда тесты с вопросами сравнения могут быть неэффективными или работать неправильно [6, с. 15].

Поэтому, рассматривая тестовый формат RI, следует обратить внимание, что для него характерен чрезвычайный обвинительный уклон. При определенных условиях, у непричастных лиц с повышенной тревожностью может формироваться так называемый «эмоциональный комплекс» (emotional complex), который при отсутствии адекватных приемов переключения внимания способен привести к повышению вероятности ложного реагирования на релевантные вопросы – то есть, к «ложной тревоге».

Исходя из приведенного анализа современных научных источников и методической литературы, касающихся методики RI, можно выделить следующие преимущества и недостатки.

К преимуществам можно отнести:

Возможность исследовать одновременно много факторов риска.
Высокая чувствительность теста (минимизированы ложноотрицательные ошибки).
Данный тестовый формат является наименее чувствительным к попыткам сознательного противодействия.
В исключительных случаях может применяться для тестирования полиграфологов.
Высокая гибкость, которая позволяет легко заменять релевантные вопросы – они могут быть заменены без лишних трудностей. Нет необходимости к каждому новому релевантному вопросу подыскивать и включать в тест вопрос сравнения.

Недостатки этой методики:

Небольшое количество опубликованных исследований по этой методике.
В случае выявления проблемного фактора риска затягивается процедура проведения исследования – необходимо проводить дополнительные валидные тесты.
Чем ниже базовая ставка, тем большая часть положительных результатов тестирования будет ложноположительными результатами с потенциально неблагоприятными последствиями для правдивых лиц (так, при базовой ставке вины 10% только 50% результатов будут правильно классифицированы). Если базовые ставки от 12% до 98% включительно, то для истинных результатов можно ожидать существенно лучших результатов применения RI по сравнению со специалистами без применения полиграфа. Однако, при отсутствии базовой ставки, методика RI не обеспечивает существенного улучшения классификации обмана по сравнению с профессионалами без применения полиграфа.

К сожалению, несмотря на существующие недостатки, методика RI и сегодня имеет достаточно сторонников в Украине, которые используют ее как основной инструментарий для проведения исследований с применением полиграфа и подготовки заключений (в том числе в качестве однотемного теста при проведении служебных и других типов расследований). Но исходя из стандартов практики АПА, международных стандартов ASTM, отчета Мета-анализа АПА и опубликованных других научных исследований, применение RI в качестве основной методики для формирования выводов считается необоснованным и непрофессиональным, поскольку она не имеет достаточного научного подтверждения.

Однако, по мнению авторов статьи, понимание современных научных взглядов позволит полиграфологам при необходимости взвешенно использовать весь методический инструментарий в практической деятельности, особенно в тех случаях, когда применение рекомендованных валидных методик может быть невозможным, а получение ориентирующей информации, которая не будет использована как доказательная, может быть крайне важным для решения оперативных задач. Также, возможно, знание современных взглядов будет толчком к применению более взвешенных и научно обоснованных подходов в повседневной профессиональной деятельности.

Список использованных источников

Віталій Шаповалов, Діана Алєксєєва-Процюк, Дмитро Зубовський, Олександр Алєксєєв. Методика релевантних / нейтральних запитань: сучасний науковий погляд на методологію // Оцінка достовірності: наукові дослідження та практика : журнал / ГО «Колегія поліграфологів України» ; ред. колегія: В. О. Шаповалов (гол. ред.) [та ін.]. — К. : ГО «Колегія поліграфологів України», 2020. — Вип. 3. С. 60-66.

Авторы статьи использовали следующие литературные источники:

Ansley N. Research on the Validity of the Relevant-Irrelevant Technique as Used in Screening. Polygraph. 2008. 37(1). Р. 3–9.
Baur D. Federal Psychophysiological Detection of Deception Examiner Handbook, Counterintelligence Field Activity Technical Manual. 2006. 63 р.
Honts Ch., Handler M. Information Gain of the Relevant-Irrelevant Test. Polygraph. 2014. 43(4). Р. 137–147.
Krapohl D., Goodson W. Decision Accuracy for the Relevant-Irrelevant Screening Test Influence of an Algorithm on Human Decision-Making. European Polygraph. 2015. Vol. 9. Num. 4(34). Р. 189–208.
Krapohl D., Rosales T. Decision accuracy for the relevant-irrelevant screening test: A partial replication. Polygraph. 2014. 43. Р. 1–19.
Krapohl D., Shaw P. Fundamentals of Polygraph Practice. 2015. 364 р.
Matte J. Forensic psychophysiology using the polygraph: Scientific truth verification, lie detection. JAM Publications. 1996. 773 р.
Meta-Analytic Survey of Criterion Accuracy of Validated Polygraph Techniques. Polygraph. 2011. 40(4). P. 194–248. URL: https://apoa.memberclicks. net/assets/docs/polygraph_404. pdf.
Stein A. E. The federal polygraph school. Polygraph. 1972. 1(2). Р. 75–79.
Terminology Reference for the Science of Psychophysiological Detection of Deception. 3-rd Edition. 2012. 111 р.
Weir Jr., Raymond J. In defense of the relevant-irrelevant polygraph test. Polygraph. 1974. 3(2). P. 119–166.
Widacki J. Нistoria badań poligraficznych. Kraków, 2017. 197 р.
Стандарти професійної практики Американської Поліграфологічної Асоціації (від 23 серпня 2019 року). Оцінка достовірності: наукові дослідження та практика. 2019. Вип. 2. С. 47–52.

Сообщение Методика релевантных / нейтральных вопросов появились сначала на .

Применение полиграфа в конце Второй мировой войны

admin — Tue, 13 Jul 2021 14:01:00 +0000

Историческая справка о применении полиграфа в конце Второй мировой войны. В материале также представлен перечень вопросов, заданных полиграфологами немецким военнопленным. Безусловно, большая часть этих вопросов не соответствует современной методологии, но их содержание позволяет более глубоко понять политическую конъюнктуру того времени и непростой путь формирования и развития полиграфологической технологии.

Около 12% пленных во Второй мировой войне были немцами, интернированными в США. Безусловно, национал-социалистический (нацистский) политический климат, влиявший на развитие личности военнопленных до их захвата, привел к тому, что многие из них в своих убеждениях были жестокими гитлеровцами, а другие – благосклонно относились к идеалам коммунизма.

Из-за недоверия и опасения властей США относительно последствий возвращения немецких военнопленных в послевоенную Германию, в 1944 году президентом Рузвельтом и его Военным ведомством было решено создать Отдел специальных проектов для военнопленных. Основной целью данных проектов была попытка изменить мировоззрение пленных в соответствии с демократическими традициями, убеждениями и идеалами управления США. Также, после оккупации Германии союзными силами, помощь и сотрудничество надежных немецких граждан были крайне необходимы для стабилизации этой страны.

Программа перевоспитания немецких военнопленных

В соответствии с этим, в континентальной части США были созданы специальные школы подготовки военнопленных для выполнения полицейских и административных задач в военных органах власти при репатриации. Полицейская школа была создана 2 июня 1945 года в форте Ветерил (Fort Wetherill), Род-Айленд в заливе Наррагансетт.

Из 17883 военнопленных были отобраны 3711 человек. Из них для 2895 человек в форте Ветерил было запланировано обучение полицейской работе. Процедура скрининга включала письменные и устные тесты на исследование интеллекта, честности, политических убеждений и профессиональных компетенций. Интервьюеры выбирали, по их мнению, надежных репатриантов для помощи войскам США. Впоследствии было принято административное решение об использовании полиграф-тестов для выявления любого нежелательного и ненадежного субъекта, который, возможно, прошел процесс скрининга для этого важного проекта.

Леонард Килер (Leonarde Keeler) был приглашен в этот проект, и ему было поручено собрать команду опытных и квалифицированных полиграфологов для тестирования кандидатов в полицию в форте Ветерил. В данную команду Килер пригласил В. Дж. Остина (W. J. Austin), в то время помощника генерального юрисконсульта штата Северная Дакота; Дэвида Каулза (David Cowles), директора Криминальной лаборатории Департамента полиции Кливленда штата Огайо; Алекса Грегори (Alex Gregory), бывшего сотрудника Департамента полиции Детройта; Чарльза Уилсона (Charles Wilson), в то время директора Научной лаборатории по расследованию преступлений департамента полиции Чикаго; Рассела Чатема (Russell Chatham), бывшего сотрудника департамента полиции Индианаполиса, штат Индиана; и Пола Тровилло (Paul Trovillo), бывшего сотрудника лаборатории расследования преступлений департамента полиции Чикаго.

Более чем через десять лет Рассел Хатем и Пол Тровилло работали над неопубликованной рукописью, включавшей описание их опыта в проведении исследований с применением полиграфа в отношении кандидатов в полицию из числа военнопленных. Ниже приведен фрагмент их рукописи.

«Руководителем проекта был подполковник Ральф Пирс. Цель исследований была двойной: определить, был ли «детектор лжи» полезным инструментом для этой цели, и объединить наши выводы с результатами опроса лиц, которых выбрали как надежных для помощи нашей оккупационной программе.

Группа полиграфологов провела исследование относительно 274 немецких военнопленных в период с 10 августа по 18 августа 1945 года. Местом исследования было здание казармы в форте Ветерил, недалеко от Джеймстауна, Род-Айленд. Первыми переводчиками в этом проекте были доверенные немецкие военнопленные, а впоследствии для этого были привлечены переводчики регулярной армии.

Каждый полиграфолог работал в отдельной комнате для допросов. Для проведения исследований применялся полиграф Килера, регистрировавший относительные изменения артериального давления и колебания пульса, а также изменения дыхания и электро-дермальную реакцию. Перед началом исследований каждый день собирались группы заключенных и зачитывалась следующая инструкция:

«Из-за необходимости восстановления и реорганизации вашей страны лучшим и быстрым образом мы считаем важным, чтобы самые надежные из вас помогли с этим. Вы были выбраны как надежные, доброжелательные люди, которые будут помогать нам и вашему народу. Однако, исходя из нашего прошлого опыта, мы обнаружили, что некоторые немцы, которых считали надежными, на самом деле планировали вмешаться в нашу программу восстановления. Для вашей же защиты их пришлось устранить, потому что, если один из вас окажется ненадежным человеком и отправится в Германию в качестве надежного друга, наша и ваша программа может быть отложена на долгое время. По этой причине мы должны провести с вами тест на детекторе лжи, чтобы убедиться, что ваши намерения настоящие. Если они настоящие, мы приветствуем вас в этой учебной программе, если это не так, вы будете исключены из этой программы с целью защиты ваших товарищей и вас. Если вы искренни, вы ответите на все наши вопросы правдиво – машина покажет нам, правду вы говорите или нет. Этот инструмент уже много лет успешно используется в этой стране как для расследования в отношении подозреваемых в уголовных преступлениях, так и для подбора персонала на доверенные должности. Установлено, что он чрезвычайно надежен. Мы используем его здесь, чтобы рассматривать вас в качестве претендента на доверенную должность, а не как преступника. Нам нужно ваше полное сотрудничество. Независимо от ваших чувств, гораздо важнее правдиво отвечать на все вопросы, даже если вы говорите нам определенные вещи, которые хотели бы скрыть. Мы проверяем вас на надежность и честность, и нас особо не беспокоит ваше прошлое».

Серия вопросов для полиграфологического исследования была стандартизирована и применялась каждым полиграфологом:

Вы когда-нибудь были членом нацистской партии?
Вы верите сейчас в нацистские принципы?
Вы могли бы осуществить какие-либо действия, чтобы саботировать любые союзные планы мира?
Вы выступаете за коммунизм для Германии?
Вы планируете присоединяться к какому-либо подполью против союзников по возвращении домой?
Вы когда-нибудь были членом гестапо?
Вы верите в религиозную свободу?
Вы были членом S.S.?
Вы были членом S.A.?
Вы намерены полноценно сотрудничать с американскими силами?
Вы совершали преступление?
Вы знаете среди ваших товарищей нацистов?
Вы симулируете свое отношение, чтобы облегчить вам возвращение в Германию?
Вы были правдивы во всех ответах американским офицерам?

Было установлено, что между полиграфологом и его переводчиком существовали особые договоренности. Каждый полиграфолог применял печатный лист, на котором на немецком языке было написано объяснение функции каждого из датчиков полиграфа. Данную информацию переводчик читал вслух на немецком языке, когда он прикреплял датчики к телу заключенного или когда это делал полиграфолог. Другая договоренность, которая оказалась необходимой, заключалась в согласовании четырех инструкций для исследуемого, которые можно было сообщать немецком языке во время теста. Всякий раз, когда полиграфолог считал, что инструкция необходима, он указывал, которую из следующих четырех инструкций должен сообщить переводчик заключенному: 1. «Не двигайте рукой», 2. «Не двигайте ногами», 3. «Сидите спокойно», 4 . «Не разговаривайте – просто скажите Да или Нет».

Личный лист, подготовленный господином Килером для записи персональных данных каждого заключенного, содержал следующую информацию: имя, домашний адрес, звания и отделение, где находится в тюрьме в США, продолжительность заключения, семейное положение, возраст, дети, национальность, род занятий в тюрьме и вне ее, образование, где принимал участие в боевых действиях, дата захвата. На лицевой стороне листа также было место, где полиграфологи могли указать номер каждого вопроса, на который исследуемый давал ответы, указывающие на обман. После тестирования результаты сообщались мистеру Килеру, после чего он делал окончательные выводы.

После завершения программы были получены следующие общие результаты: мы рекомендовали, чтобы 156 немецких военнопленных считались заслуживающими доверия и отправлялись обратно в Германию для оказания помощи в поддержании порядка в стране; мы не рекомендовали 110 немецких пленных; и мы сообщили о 8 неопределенных результатах.

Во время программы полиграфологического исследования организаторы, ответственные за скрининг заключенных, решили провести специальный тест на способность полиграфологической технологии точно определять виновных. Они направили на исследование четырнадцать, так называемых специальных субъектов, которые были доверенными лицами подразделения армии G-2 и не были обычными заключенными. Когда нам удалось обнаружить 11 из этих 14 человек, ответственные за программу скрининга пришли к общему согласию, что эта техника была удовлетворительной! После завершения исследований 274 заключенных, армия решила прекратить всю программу подготовки. Причины нам не сообщили!».

Материал подготовлен на основе статьи Linehan, J.G. An aspect of World War II use of the polygraph. Polygraph. 1978. 7 (3). P. 233–239.

Над материалом работали Виталий Шаповалов и Олеся Гончарова

Сообщение Применение полиграфа в конце Второй мировой войны появились сначала на .

Уильям Марстон (William M. Marston)

admin — Tue, 13 Jul 2021 14:00:04 +0000

Уильям Моултон Марстон – доктор психологии, разработчик теста выявления обмана методом прерывистого кровяного давления, автор книги «Тест на детекторе лжи», вышедшей в свет в 1938 году. Также У. Марстон известен тем, что был одним из создателей персонажа комиксов «Чудо-женщина», которые были очень популярны в свое время.

У. Марстон родился 9 мая 1893 года в г. Согас, штат Массачусетс (США). Получил образование в Гарвардском университете. В 1915 году получил степень бакалавра искусств, в 1918 году – бакалавра права, в 1921 году – докторскую степень по психологии.

У. Марстон учился у доктора психологии Х. Мюнстерберга, который популяризировал в Соединенных Штатах криминалистическое применение техники ассоциации для выявления обмана и предложил возможности исследования восприятия по записи физиологических изменений. В дальнейшем У. Марстон разработал собственный тест выявления обмана методом прерывистого кровяного давления для использования в практических случаях. Помогали У. Марстону в разработках и проведении исследований его жена Элизабет Марстон (Elizabeth H. Marston) и их полиаморная партнерша Олив Ричард (Olive Richard). На практике Марстон и его жена Элизабет или задавали вопросы, или измеряли артериальное давление, в то время как помощница Олив Ричард взаимодействовала с оборудованием. В некоторых случаях Элизабет Марстон и Олив Ричард проводили исследования без участия Марстона, поэтому их можно считать первыми женщинами в этой области.

Во время Первой мировой войны У. Марстон входил в состав научно-исследовательского комитета США. Он был назначен председателем научной группы по оценке возможностей методов инструментального «выявления обмана» в рамках борьбы с немецкими шпионами. Подытоживая тогдашний уровень развития научных подходов к инструментальному «выявлению обмана», группа констатировала, что тест выявления обмана методом прерывистого кровяного давления является наиболее эффективным. Точность этого теста достигала 97%. Научно-исследовательский комитет рекомендовал контрразведке США ввести этот метод в свою повседневную деятельность, а У. Марстона назначить специальным агентом Министерства обороны США по использованию психофизиологических методов выявления обмана в рамках борьбы со шпионажем.

Также У. Марстон был известен тем, что первым попытался использовать в качестве доказательства инструментальное выявления обмана в суде. В 1923 году У. Марстон попытался представить результаты своего теста выявления обмана по делу об убийстве известного доктора Роберта Брауна в Вашингтоне. Подозреваемым в совершении убийства был Джеймс Альфонсо Фрай, который уже был известен правоохранителям за совершение других преступлений. Фрай предложил в качестве доказательства от своего имени результаты исследования Марстона. Суд отказал доктору У. Марстону в даче показаний по его результатам.

Адвокаты подавали апелляции, но они не увенчались успехом, и дело в конечном итоге было передано в Верховный суд США. 21 декабря 1923 года Верховный суд вынес так называемое «Решение Фрая», отклонив апелляцию Фрая и установив стандарт допустимости научных доказательств. Случай Фрая, в котором впервые в суде были представлены тесты на обман, создал прецедент для исключения результатов «детектора лжи». В решении Фрая говорилось, что «свидетельства экспертов, основанные на научном методе, недопустимы, если метод не признан надежным в соответствующем научном сообществе». Решение Фрая впоследствии использовалось во многих юрисдикциях, чтобы запретить психофизиологическую детекцию обмана (PDD) как доказательство.

Марстон считал, что Фрай говорил правду о том, что не совершал убийства доктора. Фрай был осужден за убийство второй степени. Марстон утверждал, что маневр перед присяжными, даже без фактических показаний самого Марстона, спас Фрая от осуждения за убийство первой степени и смертной казни.

Учитывая значительные методологические и технологические различия, метод прерывистого артериального давления Марстона не совсем соответствует современной полиграфологии, но он часто включается в уроки истории в школах по подготовке полиграфологов. Метод прерывистого кровяного давления не получил большого распространения в полевых условиях, и нет свидетельств о его использовании после 1930-х годов.

Доктор Уильям Марстон демонстрирует работу «Детектора лжи» (1931 г.). Исследование эмоциональных проявлений в ходе азартных игр, влюбленности и экстремальной ситуации

Согласно известным опубликованным источникам, в которых приводятся цитаты У. Марстона относительно методических подходов, можно констатировать, что он применял подходы, которые в некоторой степени напоминают Поисковый тест пика напряженности (SPOT) и Методику релевантных / нейтральных вопросов (RI), что свидетельствует о зарождении данных методик и раннего их применения.

К наиболее значимым трудам У. Марстона в сфере инструментальной оценки достоверности можно отнести: «Симптомы обмана в систолическом кровяном давлении» [Systolic blood pressure symptoms of deception], «Симптомы обмана, связанные со временем реакции» [Reaction-time symptoms of deception]; «Психологические возможности в тестах обмана» [Psychological possibilities in the deception tests], «Проверка показаний» [Studies in Testimony].

Составитель Виталий Шаповалов

Список использованных источников

Технологія застосування методик RI, POT та СІТ в поліграфологічних дослідженнях [Текст] : метод. рек. / [уклад. Шаповалов В. О., Алєксєєва-Процюк Д. О., Зубовський Д. С., Алєксєєв О. О.]. — К. : Нац. акад. внутр. справ, 2020. — 136 с.

Сообщение Уильям Марстон (William M. Marston) появились сначала на .

Загальні вимоги до місця проведення поліграфологічного дослідження

admin — Tue, 13 Jul 2021 13:59:09 +0000

Загальні вимоги до місця проведення поліграфологічного дослідження

Для забезпечення максимальної якості та коректності результатів дослідження із застосуванням поліграфа, до приміщення, в якому проводиться процедура, висуваються певні вимоги:

1. Приміщення повинно бути розміром не менше 9 м² (найбільш комфортні розміри кімнати 15–18 м²) та оснащене гарною вентиляцією (див. рис. 1). Нестача кисню може призводити до швидкої втоми, сонливості досліджуваної особи та зниження інтенсивності фізіологічних показників.

2. Важливим фактором є забезпечення температурного режиму в приміщенні для збереження комфортних умов як для досліджуваної особи, так і для поліграфолога. Найбільш сприятливою є температура 24 °C. Якщо температурний режим у приміщенні буде низький (набагато нижче зазначеного), це призведе до «ефекту холодних рук» і зниженню інтенсивності психофізіологічного реагування досліджуваної особи в каналі електродермальної активності (ЕДА) та унеможливленню оцінювання отриманих даних. Тому важливо, щоб поліграфолог контролював температурний режим і при необхідності допитувався у досліджуваної особи стосовно комфортності температурних умов. Також бажаною буде наявність системи кондиціювання, особливо якщо дослідження проводиться в літній період.

3. У кабінеті поліграфолога необхідно досягти зниження зовнішніх шумів (наприклад, вуличних, із коридору або з сусідніх приміщень). Особливо важливо максимально виключити можливість виникнення несподіваних і різких звуків, таких як дзвінок телефону, голосна розмова за дверима, ремонтні роботи на вулицічи в будівлі і т. п.

4. Інтер’єр приміщення повинен бути стриманим, з необхідною кількістю меблів та без зайвих сторонніх предметів, щоб не відволікати увагу досліджуваної особи під час проведення процедури дослідження.

5. У приміщенні для проведення дослідження повинен знаходитися стіл, на якому розташовується поліграф, ноутбук чи комп’ютер та кілька стільців (див. рис. 1).

Рис. 1. Орієнтовна схема кабінету поліграфолога

6. Для розміщення досліджуваної особи бажано використовувати спеціалізоване крісло з подовженими підлокітниками для зручного розташування рук з давачами (див. рис. 2). Підлокітники дозволяють забезпечити більш фіксований, нерухомий стан досліджуваної особи та при необхідності тримати в полі зору руки із давачами. Спеціалізоване крісло, як правило, має додаткові налаштування, які дозволяють відкоригувати його із урахуванням індивідуальних особливостей досліджуваної особи з метою досягнення максимального комфорту та забезпечення отримання більш якісних даних на графіках (поліграмах). Наприклад, якщо плече досліджуваної особи, на якому зафіксований давач «плечова манжета», буде торкатися грудної клітини, то на графіку в каналі серцево-судинної діяльності (артеріального тиску — АТ) може бути отриманий так званий ефект «дихальної хвилі», тобто сигнал артеріального тиску буде повторювати дихальні цикли, що може унеможливити в подальшому присвоєння балів за цим каналом при обрахунку результатів. Після індивідуального налаштування крісла, а саме — підвищення підлокітника, зменшується ризик отримання цього ефекту.

Рис. 2. Спеціалізоване крісло

7. Спеціалізоване крісло повинно бути розміщено в кімнаті таким чином, щоб досліджувана особа під час проведення дослідження (при пред’явленні стимулів) сиділа обличчям до стіни і не бачила поліграфолога та прилад. Як правило, поліграфолог з обладнанням розміщується збоку від досліджуваної особи і трохи позаду. Якщо в кімнаті крім поліграфолога та досліджуваної особи за угодою сторін знаходиться інша(і) особа(и) (перекладач, адвокат, конвой, законний представник чи ін.), вона(и) також повинна(і) розташовуватись поза полем зору досліджуваної особи. При участі третіх осіб найбільш доцільним та комфортним як для досліджуваної особи, так і для поліграфолога буде проведення процедури у кімнаті, яка обладнана дзеркалом Гезелла (див. рис. 3). Також перед досліджуваною особою не повинно бути вікна, настінного годинника, картини, дзеркал та будь-яких інших предметів, які можуть відволікати увагу.

Рис. 3. Приклад приміщення, обладнаного дзеркалом Гезелла

8. Один з стільців можна поставити навпроти спеціалізованого крісла (див. рис. 1). На ньому, навпроти досліджуваної особи, розміщується поліграфолог для проведення передтестової бесіди. Таке розташування учасників дослідження є рекомендованим та дозволяє прибрати фізичні бар’єри (у даному випадку — стіл) і сформувати необхідну психологічну атмосферу для отримання максимально повної інформації від досліджуваної особи. Після її закінчення поліграфолог переходить за робочий стіл, на якому розміщений поліграф та комп’ютер чи ноутбук. Під час запису графіків (поліграм) стілець прибирається чи залишається порожнім, в подальшому він може бути знову використаний поліграфологом під час обговорення запитань тестів, міжтестової та післятестової бесіди.

9. Приміщення повинно бути оснащене засобами аудіо- чи/та відеозапису для фіксації процесу дослідження. Запис рекомендується проводити без переривання протягом всього заходу. В подальшому аудіо- чи відеозапис може бути корисним для підготовки висновку (звіту) за результатами дослідження, а саме, коли необхідно дослівно записати пояснення досліджуваної особи; у випадках неадекватної поведінки чи дій досліджуваної особи запис може бути об’єктивним підтвердженням того, що дослідження було проведено з дотриманням стандартів практики та що поліграфолог не чинив неприпустимого психологічного чи фізичного тиску на досліджувану особу; для подальшого незалежного аналізу результатів дослідження; для проведення деяких видів експертиз тощо.

Вищенаведені вимоги до приміщення, в якому проводиться дослідження із застосуванням поліграфа, є рекомендованими, і якщо деякі з них з будь-яких причин неможливо виконати, це не може бути підставою для скасування проведення дослідження. У повсякденній практиці поліграфолога часто трапляються ситуації, коли доводиться працювати в несприятливих умовах, частіше за все це пов’язано із проведенням досліджень в приміщеннях, наданих замовником дослідження, в умовах слідчого ізолятору чи в зоні проведення бойових дій. В такому разі поліграфолог повинен максимально наблизити умови в приміщенні для дослідження до рекомендованих і пам’ятати, що кожна із невиконаних чи проігнорованих вимог може призвести до зниження якості або взагалі до втрати інформативності результатів.

Також слід звернути увагу на таку важливу складову процедури, як зовнішній вигляд та поведінка поліграфолога. Згідно існуючої сучасної практики, з метою формування корпоративної культури та забезпечення отримання коректних результатів дослідження, поліграфолог повинен у робочий час дотримуватись певних вимог до зовнішнього вигляду та манери спілкування. Так, поліграфолог повинен мати акуратний, стриманий та охайний вигляд, носити належний професійний чи діловий або наближений до ділового стилю одяг.

Поліграфологу рекомендовано вести комунікацію з досліджуваною особою в незвинувачувальній манері, а також без приниження честі та гідності особи. Поліграфолог не повинен виказувати невпевненості в своїх діях, а навпаки, демонструвати високий рівень професійних знань, культуру поведінки і спілкування, доречну у певній ситуації, а також готовність пояснювати процедуру та відповідати на запитання досліджуваного.

Це обумовлено тим, що кожна досліджувана особа відчуває страх та тривогу перед проходженням дослідження. Якщо поліграфолог буде виглядати і вести себе непрофесійно, страх у непричетної особи може зрости, а страх у винної особи, навпаки, буде зменшуватися, і ці обставини можуть опосередковано негативно впливати на остаточний результат дослідження. Таким чином, чим професійніше поліграфолог діє і виглядає, тим більше вірогідність отримання більш точних результатів самого дослідження, а також збереження довірчих, довгострокових стосунків із замовником тестування.

Список використаних джерел

Особливості проведення передтестової бесіди в дослідженнях із застосуванням поліграфа [Текст] : метод. рек. / [Шаповалов В. О., Алєксєєва-Процюк Д. О.]. — К. : Нац. акад. внутр. справ, 2019. — 76 с.

Сообщение Загальні вимоги до місця проведення поліграфологічного дослідження появились сначала на .

Девид Ликкен (David T. Lykken)

admin — Tue, 13 Jul 2021 13:39:25 +0000

Девід Ліккен — видатний американський психофізіолог, психолог та психогенетик. Народився 18 червня 1928 року в Міннеаполісі, штат Міннесота, США. Був наймолодшим із семи дітей у родині. У 17 років Д. Ліккен був призваний на військову службу до ВМС США та брав безпосередню участь у Другій світовій війні. По завершенню служби потрапив під дію закону США по наданню преференцій для ветеранів війни (G.I. Bill) та вступив до Університету штату Міннесота, де вивчав психологію, філософію та математику. У 1949 році отримав ступінь бакалавра мистецтв, а в 1952 році ступінь магістра в галузі психології та статистики. У цьому ж навчальному закладі у 1955 році Д. Ліккен захистив дисертаційну роботу та отримав ступінь доктора філософії (Ph.D.) в галузі клінічної психології та нейропсихіатрії. Дисертаційне дослідження було присвячене природі психологічного дефіциту у психопатів («Дослідження тривожності у соціопатичної особистості» [A study of anxiety in the sociopathic personality]). Результати цього дослідження досі вважаються класикою у сфері вивчення антисоціального розладу особистості: було продемонстровано два типи психологічного дефіциту у психопатів, що могли бути зрозумілі як відображення єдиного базового емоційного процесу.

Після отримання наукового ступеня і до завершення наукової кар’єри (1998 рік) викладав на факультеті психології в Університеті штату Міннесота, де отримав звання заслуженого професора. У 1990 році був нагороджений за видатний вклад у психологію від Американської психологічної асоціації. У 1998 році за визначний вклад у психофізіологію був відзначений нагородою «Спілки психофізіологічних досліджень» — міжнародної наукової організації, що об’єднує вчених, дослідження яких зосереджені на вивченні взаємозв’язків між фізіологічними та психологічними аспектами поведінки.

David Thoreson Lykken

Головні наукові доробки Д. Ліккена реалізовані за чотирма напрямками:

психофізіологічні основи електродермальної активності;
вплив генетичних факторів на формування особистості;
психологічні та психофізіологічні аспекти антисоціального розладу особистості;
інструментальне виявлення обману.

Найбільш визначні емпіричні дослідження вченого у сфері психофізіологічних основ електродермальної активності стосувались розробки точних методів реєстрації електродермальної активності та психофізіологічної оцінки афективних реакцій.

Його ранні робота були зосереджені на розробці відповідних електродів і записуючих паст, розумінні електричних властивостей шкіри, винаході методів реєстрації біоелектричної активності шкіри і розробці процедур оцінки і аналізу даних. Кульмінацією наукових досліджень Д. Ліккена щодо реєстрації електродермальної активності стала його робота з психофізіології 1971 з Пітером Венейблсом (Peter Venables), яка, маючи в своєму активі 500 посилань, послужила керівництвом для багатьох психофізіологів.

З тематики застосування поліграфа вчений опублікував 12 статей у рецензованих наукових журналах, книгу та низку розділів у наукових енциклопедіях. До найвагоміших напрацювань Д. Ліккена у поліграфології можна віднести роботи, присвячені розробці та валідизації «Тесту винних знань» (Guilty Knowledge Test), який відомий сьогодні, як «Тест на приховану інформацію» (The Concealed Information Test). Замість виявлення обману в даному тесті використовується запис психофізіологічних реакцій, щоб визначити, чи володіє особа детальною інформацією про злочин, яка повинна бути відома тільки винному та слідчим. В статтях, присвячених цій тематиці, Д. Ліккен вперше описав наукове обґрунтування для підготовки тесту та представлення стимулів. Вченим також була розроблена перша в історії напівоб’єктивна бальна система оцінювання електродермальної активності.

В даний час «Тест на приховану інформацію» широко використовується для розслідування злочинів в Японії, і його використання було поширене на вивчення пам’яті в клінічних дослідженнях амнезії.

Д. Ліккен вважається найвідомішим науковим критиком методики запитань порівняння та скринінгових досліджень із застосуванням поліграфа. Зокрема, у своїй книзі «Тремор у крові» вчений рішуче стверджував, що методика запитань порівняння є глибоко помилковою, оскільки призводить до надмірної кількості хибнопозитивних результатів та є доволі вразливою до протидії зі сторони винних досліджуваних. Д. Ліккен не публікував жодних власних експериментальних досліджень із тематики запитань порівняння й засновував свої аргументи лише на інтерпретаціях даних інших дослідників.

Д. Ліккен доклав багато зусиль, щоб змінити державну політику щодо застосуванням поліграфа в різних сферах суспільного життя, в результаті чого було підготовлено низку критичних публікацій, проведені консультації з різними державними установами в США та в інших країнах. Також Д. Ліккен надавав показання в якості свідка в законодавчих та урядових органах, виступав в якості свідка-експерта на судових слуханнях та приймав участь в десятках радіо- і телешоу. Він критикував комерційний розвиток поліграфологічної індустрії у США, який спостерігався на той час, і виступав проти широкого застосування поліграфа в судовій системі та кадровому скринінгу. Також не обминув критикою теоретичну та практичну підготовку поліграфологів. Зусилля Д. Ліккена допомогли значно обмежити застосування поліграфа у приватному секторі.

Вчений був надзвичайно продуктивний в аспекті наукових публікацій. Найбільш вагомі праці Д. Ліккена у сфері психофізіології та психогенетики стосуються:

генетичного підґрунтя основних рис особистості (стаття «Подібність особистості близнюків, що зростали нарізно та разом» [Personality similarity in twins reared apart and together]),
психофізіологічних основ антисоціального розладу особистості (книга «Асоціальна особистість» [The antisocial personalities],
психофізіологічних основ шкірно-гальванічної активності людини (стаття «Пряме вимірювання шкірної провідності: Пропозиція щодо стандартизації» [Direct measurement of skin conductance: A proposal for standardization]).

До найвагоміших праць Д. Лікена у сфері поліграфології відносяться:

книга «Тремор в крові: використання та зловживання детектором брехні» [A tremor in the blood: Uses and abuses of the lie detector];
статті «Шкірно-гальванічна реакція при виявлені винуватості» [The GSR in the detection of guilt];
«Валідизація методики винних знань: вплив фальсифікування» [The validity of the guilty knowledge technique: The effects of faking];
«Психологія та індустрія виявлення обману» [Psychology and the lie detector industry],
«Виявлення обману» [The detection of deception];
«Психопат та детектор брехні» [The psychopath and the lie detector];
«Валідність детектору брехні: два опитування наукової думки» [The validity of the lie detector: Two surveys of scientific opinion] у співавторстві з В. Яконо.

Помер Д. Лікен 15 вересня 2006 р. у віці 78 років.

Укладачі: Дмитро Зубовський та Віталій Шаповалов

Список використаних джерел

Технологія застосування методик RI, POT та СІТ в поліграфологічних дослідженнях [Текст] : метод. рек. / [уклад. Шаповалов В. О., Алєксєєва-Процюк Д. О., Зубовський Д. С., Алєксєєв О. О.]. — К. : Нац. акад. внутр. справ, 2020. — 136 с.
Lykken D. The validity of the guilty knowledge technique: The effects of faking. Journal of Applied Psychology. 1960. 44(4). Р. 258–262.
Lykken D. Psychology and the Lie Detector industry. Reports from the Research Laboratories of the Department of Psychiatry University of Minnesota. Reports number PR-74-1. January 25. 1974. Р. 1–44.

Сообщение Девид Ликкен (David T. Lykken) появились сначала на .

Історія поліграфа: окремі факти створення 30-ї лабораторії КДБ

admin — Tue, 13 Jul 2021 13:32:18 +0000

Фактично з самого початку становлення радянської влади почало формуватися вкрай негативне ставлення з боку політичного керівництва країни до наукових досліджень, пов’язаних із застосуванням психофізіологічних методів виявлення обману. Саме тому вже в 30-ті роки ХХ ст. дослідження радянських вчених у цьому напрямку були згорнуті, і будь-які згадки про можливість використання цього методу при розкритті та розслідуванні злочинів визнавалися псевдонауковими. Протягом подальших десятиліть у радянській юридичній науці вважалося, що в судочинстві неприпустимо використовувати антинаукові і такі морально недопустимі методи, як «детектор брехні».

У 1960-ті рр. все частіше починає зустрічатися запозичений за кордоном термін «поліграф», який згодом почав витісняти з наукової літератури термін «детектор брехні». Кількість прихильників дослідження проблем застосуванням поліграфа почала зростати, однак в офіційній радянській науці продовжувало панувати невизнання та негативне ставлення до цього методу.

Основною причиною, яка зрушила з мертвої точки дослідження «проблеми поліграфа» в СРСР, у літературі та інтерв’ю колишніх співробітників КДБ зазначається викриття за допомогою поліграфа добре підготовлених з оперативної точки зору агентів розвідки Німецької Демократичної Республіки. Про провали своїх агентів розвідка НДР інформувала КДБ СРСР, і це послугувало сигналом для керівництва спецслужб, що «проблему поліграфа» вже неможливо ігнорувати. Наприкінці 1960-х років керівництво КДБ доручило вченим і фахівцям відомства провести експериментальні дослідження та вивчення прикладних можливостей застосування поліграфа.

Симонов Павло Васильович (20.04.1926 – 06.07.2002) Радянський, російський психофізіолог, біофізик і психолог. Академік РАН, доктор медичних наук, професор.

Для цього була сформована спеціальна група під керівництвом почесного співробітника держбезпеки, кандидата медичних наук полковника В. Наумова; відповідальним виконавцем досліджень стала капітан Альбіна Занічєва. Згодом у групу для проведення експериментів був включений старший лейтенант Володимир Носков. Робота проводилася співробітниками КДБ на базі одного з науково-дослідних інститутів Міністерства оборони в умовах особливої секретності під науковим кураторством професора Павла Симонова [6].

Оскільки дослідження, пов’язані з психофізіологічним виявленням обману, до цього часу у СРСР не проводились, відповідно було відсутнє й обладнання. У 1950-1970-х роках поліграфи вироблялись тільки у США, також було введене ембарго на продаж цієї техніки країнам «Східного блоку», проте, спецслужби НДР, Югославії, Польщі, Угорщини, Болгарії застосовували поліграфи американського виробництва. Наприкінці 1960-х років американські поліграфи з’явилися також у КДБ СРСР [1, 3, 6].

Рис. 1. Трьохканальний «Keeler Polygraph» фірми «Associated Research Inc.» (США, кінець 1960-х років).

Експерименти, розпочаті групою В. Наумова і А. Занічєвої, показали, що зручні в польових умовах традиційні поліграфи мало придатні для здійснення наукових досліджень, оскільки не дозволяли виконувати точні вимірювання динаміки дихання, активності серцево-судинної системи та електричних властивостей шкіри. Тому в лабораторних експериментах почав застосовуватись стаціонарний енцефалограф французького виробництва, який був доукомплектований відповідними блоками і давачами (Рис. 2).

Рис. 2. Експерименти щодо виявлення інформації, що приховується (Москва, кінець 1960-х років).

У 1970 р. Альбіна Занічєва захистила першу в СРСР кандидатську дисертацію за тематикою щодо застосування поліграфа. Таким чином методика дослідження із застосуванням поліграфа стала офіційно визнаною і науково обґрунтованою, що зіграло свою роль для подальшого розвитку даного напрямку в КДБ. А. Занічєва довела ефективність застосування поліграфа в оперативній практиці, але безумовно, нестача відповідного обладнання і дуже обмежена кількість фахівців не могли задовольнити потреби органів держбезпеки СРСР. Дана проблема в деякій мірі в подальшому стала однією з причин створення спеціального підрозділу поліграфологічних досліджень.

Відсутність необхідного обладнання незабаром було усунуто. В розпорядження фахівців надійшли нові прилади фірми «Associated Research Inc.» і «Stoelting». Один з поліграфів був переданий у ЦНДІ спеціальної техніки Оперативно-технічного управління КДБ, і під керівництвом начальника однієї з лабораторій, капітана, к.т.н. Юрія Азарова були розпочаті роботи з вивчення і створення технічних засобів для цілей виявлення у людини інформації, що приховується. У цих дослідженнях брав участь Леонід Алєксєєв, на цей час – відомий у Росії поліграфолог. Клінічний поліграф став також застосовуватися в Медичному управлінні в психологічних дослідженнях при відборі кадрів. У цих роботах брали участь Володимир Носков та Борис Гусейнов.

Холодний Юрій Іванович
З 1975 року працював у 30-й лабораторії КДБ СРСР, в подальшому в ФСБ Росії. До 2008 року начальник одного з відділів Інституту криміналістики Центру спеціальної техніки ФСБ Росії, полковник, кандидат психологічних наук (1990), доктор юридичних наук (2002), професор кафедри криміналістики Академії ФСБ Росії (2003).

На даний час напевно точно неможливо сказати, що саме зіграло основну роль у створенні спеціальної лабораторії з проблем поліграфа. Насправді, створення такої лабораторії було непростою справою в зв’язку із сформованим за десятиліття в СРСР у юридичній та психологічній науці стійким негативізмом щодо застосування «детектора брехні».

Наведені колишніми співробітниками КДБ факти дещо різняться, але можливо, кожна версія є просто відображенням окремих подій, які у часовій перспективі в сукупності зіграли свою роль.

Так, Юрій Холодний у свої статті «К 40-летию применения полиграфа в России» згадує про доповідну записку професора Павла Симонова під назвою «Про сучасний стан лайдетекції в Сполучених Штатах Америки і доцільності деяких заходів» від 26 червня 1972 р., яку він направив Голові КДБ Юрію Андропову. Зробивши в документі короткий огляд застосування поліграфа, вчений констатував: «факти показують, що метод об’єктивної реєстрації мимовільних емоційних реакцій продовжує розроблятися і застосовуватися в США. Ця обставина дає підставу вважати за доцільне … організацію в системі КДБ спеціальної проблемної лабораторії з вивчення методу … з урахуванням новітніх досягнень психофізіології, електроніки та обчислювальної техніки». На думку П. Симонова, до складу такої лабораторії повинні були входити «наукові співробітники-психофізіологи з досвідом інструментальної реєстрації фізіологічних функцій, інженер для роботи з приладами, фахівець з обчислювальної техніки і програміст» [6].

Леонід Алєксєєв у своїй лекції в 2016 році наводить інший приклад причини створення лабораторії з проблем поліграфа, цитата: «…у Азарова стоїть цей ящик і він не знає, що з ним робити. Зрештою він приходить до Андропова і заявляє, що у нас є безконтактний поліграф, навіщо нам винаходити поліграф, оскільки американські є, пішов і купив через третю країну, а у нас є безконтактний, що ми будемо робити? І Андропов надає наказ створити спеціальну лабораторію психофізіологічних досліджень, та сама «тридцятка», з якої наш колектив і вийшов…» [1].

Але незважаючи на всі перешкоди, створені радянською ідеологією, 25 червня 1975 року голова КДБ Юрій Андропов підписав наказ «Про створення в складі КДБ при Раді міністрів СРСР лабораторії № 30 (прикладної психофізіології) та про затвердження тимчасового положення про лабораторію № 30». На лабораторію були покладені завдання щодо науково-прикладних досліджень, пов’язаних з поліграфом, створення методики протидії поліграфологічним дослідженням [4], також в подальшому співробітникам лабораторії доводилось займатися справами, пов’язаними з парапсихологією та паранормальними явищами [3, 9, 10].

Алєксєєв Леонід Георгійович
З 1968 по 1985 рр. працював у спеціальних лабораторіях психофізіологічних досліджень КДБ СРСР. Розробник
першого дистанційного, а потім, неконтактного поліграфа (1973 р.).

Азаров Юрій Костянтинович

Перший керівник спеціальної лабораторії прикладної психофізіології (лабораторії № 30) КДБ СРСР.

Коровін Валерій Володимирович
З 1979 р. по 1995 р. – співробітник КДБ СРСР – ФСБ РФ, спеціальна лабораторія психофізіологічних досліджень, підполковник.

Поставлені завдання вирішувалися невеликим колективом. Очолив лабораторію № 30 к.т.н. Юрій Азаров, його заступником став Володимир Носков, старші наукові співробітники – В. Наумов і Альбіна Занічєва. Також до колективу приєднались Леонід Алєксєєв та Юрій Холодний.

Леонід Алєксєєв у своїй лекції 2016 року згадує: «… я хочу сказати, що в ці роки, працюючи в 25-й, 30-й лабораторії, це були роки розгулу науки, тому що ніяких грошей не було шкода, брежнєвські часи. Ми ходили тоді в магазини і нічого не бачили, а гроші на оборонку давалися скільки бажаєте. Що тільки не купували. Найцікавіше те, що просиджували у «Ленінці» (бібліотека) місяцями, читали книжки, писали звіти. Але суть у тому, що одного разу я побував у «Ленінці», я відкопав книжку, вона має назву «Truth and deception», книга Рейда та Інбау … Там описуються всі ознаки щодо вегітатики, тобто це зміни дихання, які відбуваються, на які потрібно звертати увагу, ШГР, серце і т.д. І ця книга потрапила в руки Азарова, по суті справи це і послужило поштовхом до того, щоб розвивати ці методи у нас. І ми, працюючи в 30-й лабораторії, користувались елементарними прийомами, які ми вичитали з цієї книги. Зокрема, спробували створити свій формат опитувальника, був такий період, він мав назву «Тест змішаного типу запитань». Загалом, це мало досить простий вигляд. Ми вважали, що потрібно ставити запитання тріадами, тобто в тесті було декілька таких тріад (три, чотири), і в кожній тріаді було «нейтральне», «контрольне», «перевірочне», це тест змішаного типу. Ми таким тестом користувались, в принципі у нас все виходило. Тобто ми якось необдумано можливо, не до кінця розуміючи того, що ми робимо, ми все ж таки виконували якісь роботи, замовлення, і підготовка протидії була співробітників для проходження поліграфа за кордоном, і перевірка нашої агентури, тобто робота рухалась» [4].

Валерій Коровін згадує: «В цій лабораторії до мого приходу (1979 р.) вже була практично розроблена Занічєвою Альбіною Олександрівною, Борисом Івановичем Гусейновим і Носковим Владимиром Костянтиновичем методика навчання протидії поліграфу. На той період, коли я прийшов, і Занічєва, і Носков, і Холодний Юрій Іванович, вже там робив і Борис Іванович Гусейнов … вони вже проводили не тільки експериментальні дослідження, але і були перші реальні практичні перевірки, пов’язані з рішенням тих чи інших задач розвідки та контррозвідки» [4].

Згідно зі статтею Ю. Холодного «К 40-летию применения полиграфа в России», наприкінці 1970-х років також вже було розпочато застосування обчислювальних машин для кількісної оцінки даних, зареєстрованих у ході тестування на поліграфі (Рис. 3).

Рис. 3. Обчислювальний комплекс для обробки даних тестувань із застосуванням поліграфа (лабораторія № 30, кінець 1970-х років).

У тому числі для розширення можливостей лабораторії були придбані переносні енцефалографи фірми «Biomedica» (Італія) [6], які відрізнялися високою надійністю і були адаптовані для поліграфологічних досліджень. Валерій Коровін в інтерв’ю в програмі «Следующий уровень» згадує: «… наші умільці переробили іноземний електроенцефалограф італійського виробництва в поліграф, так народився перший наш поліграф на базі італійського електроенцефалографа, переробка наша була повністю. Але геніальний Юрій Костянтинович Азаров, початково, ще на той період, коли ні про які комп’ютери і мови навіть не було, він одразу поставив задачу перед технарями створити пристрій, який не просто реєстрував би фізіологічні реакції і процеси, а ще й вимірював» [3].

З початку створення лабораторії № 30, кількість поліграфологічних досліджень та географія їх проведення постійно зростали. Згідно з інформацією, яку наводить Ю. Холодний, співробітники лабораторії вперше провели дослідження із застосуванням поліграфа на території Грузії і Латвії у 1976 р., на території Вірменії та України – у 1978 р., на початку 1980-х рр. – на території Казахстану, Киргизії та інших республік. У 1977 р. співробітники лабораторії вперше провели тестування із застосуванням поліграфа за межами СРСР, і пізніше така робота тривала на територіях країн Європи, Азії та Африки. На той час функцію поліграфологів виконували Юрій Азаров, Aльбіна Занічєва, Володимир Носков, Юрій Холодний, Борис Гусейнов, Валерій Коровін, Б. Федоров. Хоча обсяг і географія застосування поліграфа зростали, потреби органів держбезпеки з урахуванням ротації забезпечувала група всього з п’яти-шести фахівців [6].

У 1980-ті роки співробітниками 30-ї лабораторії були створені власні методики, адаптовані під специфіку діяльності органів держбезпеки, такі як «Тест змішаного типу», «Оцінка значущості версій», «Методика ситуаційно значущих стимулів». Також поступово налагоджувалася технологія підготовки поліграфологів.

Ю. Холодний у своїй статті зазначає, що вже у 1986 р. відбувся досить значний прорив у створенні нових приладів, і фактично в один рік із США був створений обчислювальний комплекс (прообраз комп’ютерного поліграфа), монітором для якого слугував побутовий телевізор «Юність» (Рис. 4).

Рис. 4. Робота з прототипом комп’ютерного поліграфа. (Москва, 1987 р. «Досліджуваний» – співробітник лабораторії № 30 Б. Федоров, з приладом працює Ю. Холодний).

Ставлення до поліграфа стало змінюватися тільки в останній рік існування СРСР. Вперше «детектор брехні» в СРСР відкрито був застосований на початку 1991 року при розслідуванні справи про вбивство священнослужителя Олександра Меня. Із застосуванням поліграфа було проведено дослідження відносно Г. Бобкова, який до того зізнався у скоєнні вказаного вбивства. Дослідження проводив співробітник лабораторії № 30 майор Валерій Коровін [4]. За результатами проведеного дослідження було встановлено, що Г. Бобков себе обмовив і згодом звинувачення з нього та інших осіб було знято [2].

Згодом, після розпаду СРСР, вже в Росії, у тому числі завдяки діяльності лабораторії № 30, на державному рівні 1 березня 1993 р. була прийнята відомча «Інструкція про порядок застосування спеціальних психофізіологічних досліджень із застосуванням поліграфа федеральними органами державної безпеки», що започаткувало новий етап розвитку методу на пострадянському просторі.

У 1994 р. інструкцію щодо застосування поліграфа ввело в дію МВС, в 1996 р. – Федеральна служба податкової поліції, у 1999 р. – Міністерство оборони Росії. Поліграф почав достатньо широко застосовуватись у державних органах, і таким чином, гриф секретності з даного напрямку поступово був знятий. В січні 1994 р. лабораторія № 30 формально припинила своє існування, була передана в Інститут криміналістики ФСБ Росії і там отримала статус відділу.

В органах державної безпеки (Інститут криміналістики ЦСТ ФСБ Росії), працювали багато відомих сьогодні в Росії і за кордоном поліграфологів, таких як: Леонід Алєксєєв, Юрій Холодний, Валерій Коровін, Олександр Сошників, Олександр Пеленіцин, Віктор Федоренко та ін. [2].

Історична довідка. За часи існування 30-ї лабораторії, як уже згадувалося раніше, її співробітникам, крім поліграфа, доводилося займатися ще і паранормальними явищами. Найбільш відомі випадки наводить Юрій Холодний, якими йому особисто приходилося займатися, а саме:

«Явище біополя», яке було відкрито та описано Віктором Михайловичем Інюшиним у Алматинському державному університеті (відрядження Ю. Холодного, літо 1975 р.);
«Операція шар». Це історія про «Шар», який був знайдений в 1975 р. в Західній Україні при видобутку глини на глибині 8 метрів і який начебто був позаземного походження та містив антиматерію. На початку 80-х років цим питанням довелось займатися співробітникам лабораторії № 30 КДБ СРСР. Більш детально про цю історію можна дізнатися за посиланнями у списку використаних джерел під номером 9 та 10.

Список використаних джерел

1. Алексеев Л. Г. История 25-й и 30-й лаборатории КГБ. Курсы повышения квалификации 2016 г.

2. Комиссарова Я. В. Основы полиграфологии : учебник для магистров. Москва : Проспект, 2016. 192 с.

3. Коровин В. В. «Тайны КГБ: детектор лжи». Программа «Следующий уровень».

4. Коровин В. В. комментирует выступление А. Б. Пеленицына на ЕСП-12 (2018 г.).

5. Современные технологии применения полиграфа : подробное руководство для полиграфологов-практиков : в 4 ч. / А. Б. Пеленицын, А. П. Сошников ; АНО ДПО «Центр прикладной психофизиологии». Москва : Центр прикладной психофизиологии, Часть 1. 2015.

6. Холодный Ю. И. К 40-летию применения полиграфа в России. Вестник Академии Следственного комитета Российской Федерации. 2015. № 4.

7. Холодный Ю. И. Ложь без спасения. Российская газета, Федеральный выпуск. 25 июня 2015 г. № 136 (6707). URL: https://rg.ru/2015/06/25/holodnij.html.

8. Холодный Ю. И. Применение полиграфа: тернистый путь эволюции терминологии. Юридическая психология. 2012. № 2. URL: https://korovin.su/primenenie-poligrafa-ternistyj-put-evolyutsii-terminologii/.

9. Холодный Ю. И. Таинственный шар в подвалах Лубянки. Интересная газета. 1994. № 10 (14).

10. Холодный Ю. И. Конец ХХ века. Россия. Из опыта изучения аномальных явлений. Зигелевские чтения. № 49.

11. Коровин В.В. Эксперимент в 30-й лаборатории. II Научно-практическая конференция «Актуальные проблемы инструментальной детекции лжи», Москва, 2012 г.

Сообщение Історія поліграфа: окремі факти створення 30-ї лабораторії КДБ появились сначала на .

Історичні передумови методики СІТ