Семінар Дональда Крепола у Києві

Виталий — Sun, 26 Dec 2021 16:22:26 +0000

13 листопада 2021 р. на базі Міжрегіональної Академії управління персоналом відбувся семінар «Сучасні теоретичні та практичні аспекти проведення поліграфологічних досліджень» за організаційної підтримки віце-президента компанії «Axciton Systems, inc» Оксани Стівенсон та офіційного представника компанії «Axciton» в Україні Віталія Шаповалова. Лектор заходу – директор Головного центру оцінки достовірності інформації Дональд Крепол (Donald J.Krapohl). Переклад – Мирослава Березовська.

У семінарі прийняли участь члени ГО «Колегія поліграфологів України», поліграфологи з різних силових структур та приватні поліграфологи.

Основною темою семінару став сучасний науковий погляд щодо показників електродермальної активності (ЕДА) у поліграфологічних дослідженнях:

аналіз затримки електродермальної реакції (ЕДР),
застосування комп’ютерних фільтрів та їх вплив на обчислення,
докази різниці в ЕДР, яка підлягає оцінюванню, між амплітудами релевантного запитання і запитання порівняння.

Окрім цього слухачі семінару отримали практичні рекомендації і поради щодо аналізу ЕДА для використання у професійній діяльності, а також мали змогу попрактикуватися разом із лектором у обчисленні поліграм з урахуванням отриманих знань.

Друга частина семінару була присвячена темі тестових запитань, зокрема основним принципам їх побудови та подання, з урахуванням сучасних тенденцій теорії психології. Лектор звернув увагу слухачів на ролі, які повинні виконувати різні типи запитань у дослідженні, пояснив, чому є непродуктивною дискусія щодо переваг запитань керованого чи ймовірного обману, розглянув поняття «доброї» та «поганої» значимості запитань.

Після закінчення змістовної лекції учасники мали змогу задати запитання лектору щодо зазначених вище тем, а також перевірити рівень засвоєння отриманих знань, відповівши на контрольні запитання, підготовлені Дональдом Креполом у вигляді короткого тесту.

Як зазначили учасники семінару, зміст заходу та робота лектора з донесення матеріалу була на високому професійному рівні. Організатори сподіваються, що цей освітній захід буде корисним українським поліграфологам-практикам та дозволить поглибити знання щодо специфічних аспектів поліграфологічної методології.

На фото Оксана Стівенсон, Дональд Крепол та Олеся Гончарова

Після проведення семінару організатори мали можливість обговорити з Дональдом Креполом загальні сучасні тенденції розвитку поліграфології та передати від Колегії поліграфологів України невеликі презенти.

Коментар Віталія Шаповалова стосовно зустрічі з Дональдом Креполом у Києві:

«В листопаді цього року трапилася нагоди особисто познайомитись і поспілкуватись з відомим вченим та практиком в галузі поліграфології Дональдом Креполом. У 2015 році на Ювілейному семінарі Американської Поліграфологічної Асоціації, який проходив у Чикаго, я бачив Дональда Крепола. На той час я був знайомий з його науковими статтями, а в подальшому постійно працював з його підручником «Основи поліграфологічної практики», який був написаний у співавторстві з Памелою Шоу. Цей підручник став для мене зразком структурованості та змістовності, з точки зору наявності цінної для поліграфолога-практика інформації.

У 2020 році, у співавторстві з Діаною Алєксєєвою-Процюк, ми підготували наукову статтю «Практична значущість двоетапного правила (правила Сентера) для прийняття рішень із застосуванням різних бальних систем для діагностичних поліграфологічних тестів із трьома релевантними запитаннями», яка була опублікована у журналі «APA Magazine», 2020, 53(1) та отримали схвальний відгук від Дональда Крепола. Після цього я неодноразово звертався у листах до Дональда з приводу різних методичних питань і постійно отримував ґрунтовні роз’яснення, які у подальшому ми з колегами відображали в різних публікаціях Колегії. Також при підтримці Марка Хендлера та з дозволу Дональда Крепола ми публікуємо переклади статей у журналі Колегії поліграфологів України «Оцінка достовірності: наукові дослідження та практика». Саме на такому журналі мені випала честь зробити пам’ятний підпис для Дональда Крепола. В цьому році редакція Колегії також отримала дозвіл на переклад і публікацію статей Дональда Крепола та інших авторів. Робота над новим випуском журналу триває. Особлива вдячність Оксані Стівенсон за організацію приїзду Дональда Крепола до Києва! Дуже пишаюся цією співпрацею!»

На фото Дональд Крепол та Віталій Шаповалов

Матеріал підготувала Олеся Гончарова

Сообщение Семінар Дональда Крепола у Києві появились сначала на .

Дональд Крепол (Donald J. Krapohl). Інформація про лектора

Виталий — Mon, 19 Jul 2021 17:24:52 +0000

Дональд Крепол (Donald J. Krapohl). Інформація про лектора

ОСВІТА

Бакалавр мистецтв, Психологія, Державний університет Сагіно Веллі, Навчальний центр, Мічиган, травень 1979 року.
Магістр мистецтв, Психологія, Католицький університет Америки, Вашингтон, округ Колумбія, травень 1994 року.

СПЕЦІАЛІЗОВАНА ПІДГОТОВКА

Манфордський інститут поліграфа. Атланта, штат Джорджія, 1979 р.
Поглиблений курс поліграфа ФБР. Університет Вірджинії, 1986 р.
Університет штату Юта. Поглиблений семінар на тему поліграфа, 1987 р.
Тестування злочинців, які скоїли злочин проти статевої свободи та недоторканості, після відбуття ними покарання, 2000 р.

ДОСВІД РОБОТИ

Служба розслідувань Wells Fargo 1979 – 1985 рр. Посада: поліграфолог.
Різні урядові відомства США 1985 – 2006 рр. Посади: менеджер, поліграфолог, науковий співробітник, дослідник.
Національний центр оцінки достовірності інформації 2006 – 2015 рр. Посада: заступник директора.
Головний центр оцінки достовірності інформації 2015 р. – по теперішній час. Директор, освітні послуги. Директор навчального центру «Behavioural Measures», Об’єднане Королівство.

ВИКЛАДАННЯ У ШКОЛАХ ПІДГОТОВКИ ПОЛІГРАФОЛОГІВ

Національний центр оцінювання достовірності інформації (1999 – 2013 рр.).
Національна академія поліграфа (2015 р. – по теперішній час).
Навчальний центр «Behavioral Measures» – Об’єднане Королівство (2016 р. – по теперішній час).
Академія поліграфології – Латинська Америка (2016 р.)
Американський міжнародний інститут поліграфа (2017 р.)
Центр оцінювання достовірності інформації Міністерства Оборони – Сінгапур (2007 р., 2018 р.).

РЕДАКТОР/ ЕКСПЕРТ-РЕЦЕНЗЕНТ

Головний редактор, Американська Поліграфологічна Асоціація, 1997 – 2001 рр., 2008 – 2014 рр.
Помічник редактора, Американська Поліграфологічна Асоціація 2015 р. – по теперішній час.
Помічник редактора, науковий журнал «Європейський Поліграф» (республіка Польща) з 2013 р. – по теперішній час.
Експерт-рецензент, «Журнал з криміналістики» з 2018 р. – по теперішній час.

ІННОВАЦІЇ

Використання даних електродермальної активності в проведенні передтестової бесіди. Метод підвищення ефективності багатотемних бесід.
Доказові правила прийняття рішень. Обґрунтований метод формування рішень на поліграфні для доказових цілей.
Об’єктивна система оцінювання (OSS), версія 2. Алгоритм, використовуваний в даний час у більшості комп’ютерних поліграфів Північної Америки.
Постійне відображення довжини лінії дихання для поглиблення аналізу традиційних записів.

Нагороди від Американської Поліграфологічної Асоціації

Президентська нагорода, 1999 р., 2012 р.
Почесна нагорода імені Джона Ріда, 2000 р., 2006 р.
Почесна нагорода імені J.J. Heger, 2001 р.
Нагорода імені Леонарда Кілера, 2015 р.

Нагорода імені Леонарда Кілера, 2015 р.

Нагороди від Американської асоціації поліцейських поліграфологів

Почесна нагорода імені Холлі С. Канті, 2009 рік

Нагороди від Латиноамериканської асоціації поліграфологів

Премія Гаррі Детвейлера, 2011 рік

ПРОФЕСІЙНІ ПУБЛІКАЦІЇ

Підручники

Krapohl, D.J., and Shaw, P. (2015). Fundamentals of Polygraph Practice. Academic Press: San Diego, CA.

Глави в рецензованих книгах

Krapohl, D.J. (2001). The polygraph in personnel screening. In M. Kleiner (Ed.) Handbook of polygraph testing. Academic Press: London.
Krapohl, D.J. (2011). Limitations of the Concealed Information Test in Criminal Cases. In Verschuere, Ben-Shakhar, and Meijer (Eds.) Memory detection: Theory and application of the concealed information test. Cambridge University Press: New York.

Тематичні дослідження

London, P.S., & Krapohl, D.J. (1999). A case study in PDD countermeasures. Polygraph, 28(2), 143-148.
Stern, B.A., & Krapohl, D.J. (2003). The infamous James Alphonso Frye. Polygraph, 32(3), 188-199.
Trimarco, J., & Krapohl, D.J. (2012, Nov-Dec). A high-profile case study: The polygraph examination of Giovanni Ramirez. APA Magazine.
Статті на тему загального інтересу
Krapohl, D.J. (2009, May-Jun). Credibility assessment in the 21st century. Communique, 2-3.
Krapohl, D.J. (2011, Apr). Credibility assessment plays key role in intelligence. Signal Magazine (Supplement), 20-21.
Krapohl, D.J. (2012, May-Jul). A detail day to remember. Jackson Journal, 20-21.
Krapohl, D.J. (2013, July). Polygraph 101. California Investigators
Magazine.
Krapohl, D.J. (2015, July). The Concealed Information Test: An investigative aid. California Investigators Magazine.
Krapohl, D.J. (2016, Feb). Paradigm shift: Searching for trace evidence in human memory. Police Chief Magazine, 52-55.
Krapohl, D.J. (2018, Jul-Aug). The second hundred years: A choice point for the American Polygraph Association: Essay 1 of 3. APA Magazine, 51(4), 55-62.
Krapohl, D.J. (2018, Nov-Dec). The second hundred years: A choice point for the American Polygraph Association: Essay 2 of 3. APA Magazine, 51(6), 48-52.
Krapohl, D.J. (2019, Mar – Apr). Solomon et al. APA Magazine, 52(2), 55 – 57.
Krapohl, D.J. (2019, May – Jun). Fidelity testing now and then. APA Magazine, 52(3), 74 – 76.
Krapohl, D.J. & Dutton, D.W. (2016, Nov-Dec). Detection deception:
Ancient lie detection trickery. APA Magazine, 49(6), 55-66.
Krapohl, D.J. & Grubin, D. (2018). It ain’t what you don’t know that gets you into trouble. It’s what you know for sure that just ain’t so. APA Magazine, 51(2), 68-77
Krapohl, D.J., & Shaw, P.J. (2019). The sheik’s solution. APA Magazine, 51(2), 86 – 91.

Наукові публікації

Ansley, N. & Krapohl, D.J. (2000). The frequency of appearance of evaluative criteria in field polygraph charts. Polygraph 29(2), 169-176.
Buschman, J., & Krapohl, D. (2009). Onderzoek naar additioneel seksueel gedrag met kinderen in een groep van 38 kinderporno downloaders met behulp van gecombineerde zelfrapportage en polygrafie (Sexual History Disclosure Polygraph Examinations). Tijdschrift voor Veiligheid, 3. (In Dutch).
Buschman, J., Wilcox, D., Krapohl, D., Oelrich, M., & Hackett, S.
(2010). Cybersex offender risk assessment: An explorative study.
Journal of Sexual Aggression, 16(2), 197-209.
Dollins, A.B., Krapohl, D.J., & Dutton, D.W. (2000). Computer algorithm comparison. Polygraph, 29(3), 237-247.
Krapohl, D.J. (1994). The detection of information with items of high or low personal significance using a polygraph: The effects of motivation. Polygraph, 23(3), 242-251.
Krapohl, D.J. (1998). A comparison of 3- and 7-position scoring scales with laboratory data. Polygraph 27(3). 210-218.
Krapohl, D.J. (1999). Short Report: Proposed method for scoring electrodermal responses. Polygraph, 28(1), 82-84.
Krapohl, D.J. (2000, Oct). An assessment of the Total Chart Minutes Concept with field data. Journal of the American Association of Police Polygraphists.
Krapohl, D.J. (2002). Short Report: Update for the Objective Scoring System. Polygraph, 31(4), 298-302.
Krapohl, D.J. (2005). Polygraph decision rules for evidentiary and paired-testing (Marin Protocol) applications. Polygraph, 34(3) 184-192.
Krapohl, D.J. (2007). Some reflections on the polygraph in the PCSOT setting. Polygraph, 36(4), 199-209.
Krapohl, D.J. (2008). Why the polygraph remains the gold standard. Online newsletter of the Canadian Private Investigators’ Resource Centre. Available at: http://www.cpirc.com/news.html.
Krapohl, D.J. (2010). Short report: A test of the ESS with two-question field cases. Polygraph, 39(2), 124-126.
Krapohl, D.J., Bolano, F.M., & Novoa Bermudez M.A. (2013). A first look at electrodermal monitoring during polygraph pretest interviews: The LPI experience. Polygraph, 42(2), 72-79.
Krapohl, D.J., & Cushman, B. (2006). Comparison of evidentiary and investigative decision rules: A replication. Polygraph, 35(1), 55-63.
Krapohl, D.J., & Dollins, A.B. (2003). Relative efficacy of the Utah, Backster, and Federal scoring rules: A preliminary investigation. Polygraph, 32(3), 150-164.
Krapohl, D.J., & Dutton, D.W. (2000). Short report: Normative respiration data for criminal cases. Polygraph, 29(4).
Krapohl, D.J., & Dutton, D.W. (2005). Differences in response profiles for the Zone Comparison Technique and the Army Modified General Question Technique. Polygraph, 34(1), 1-9.
Krapohl, D.J., & Dutton, D.W. (2018). Believing is seeing: The influence of expectations on blind scoring of polygraph data. Polygraph & Forensic Credibility Assessment, 47(2), 91-107.
Krapohl, D.J., & Dutton, D.W., & Ryan, A.H. (2001). The Rank Order Scoring System: Replication and extension with field data. Polygraph, 30(3), 172-181.
Krapohl, D.J., & Gary, W.B. Jr. (2004). Exploration into the effect of race on polygraph scores and decisions. Polygraph, 33(4), 234-239.
Krapohl, D.J., and Goodson, W. (2015). Decision accuracy for the Relevant-Irrelevant Screening Test: Influence of an algorithm on human decision-making. European Polygraph, 9(4).
Krapohl, D.J., Gordon, N., and Lombardi, C. (2008). Accuracy demonstration of the Horizontal Scoring System using field cases conducted with the Federal Zone Comparison Technique. Polygraph, 37(4), 263-268.
Krapohl, D.J., & Handler, M. (2006). New ratios for scoring electrodermal responses. Polygraph, 35(2), 65-70.
Krapohl, D.J. & Heckman, R. (1984) Preemployment polygraph practices in the private sector – A survey. Polygraph, 13(3), 251-262.
Krapohl, D.J. & McManus, B. (1999). An objective method for manually scoring polygraph data. Polygraph, 28(3), 209-222.
Krapohl, D.J. & Norris, W.F. (2000). An exploratory study of traditional and objective scoring systems with MGQT field cases. Polygraph 29(2), 185-194.
Krapohl, D.J. & Rosales, T. (2014). Decision accuracy for the Relevant-Irrelevant screening test: A partial replication. Polygraph 43(1), 20-29.
Krapohl, D.J., & Russell, C. (2014). Initial investigation of selected hypotheses regarding the pneumograph in polygraph testing. Polygraph 43(3), 59-70.
Krapohl, D.J. & Ryan, A.H. (2001). A belated look at symptomatic questions. Polygraph 30(3), 206-212.
Krapohl, D.J., Senter, S.M., & Stern, B.A. (2005). An exploration of methods for the analysis of multiple-issue relevant/irrelevant screening data. Polygraph, 34(1), 47-61.
Krapohl, D.J., Shull, K.W., and Ryan, A.H. (2002). Does the confession criterion in case selection inflate polygraph accuracy estimates? Forensic Science Communications 4(3). Available:
Meiron, E., Krapohl, D.J., and Ashkenazi, T. (2008). An assessment of
the Backster “Either-Or” Rule in polygraph scoring. Polygraph, 37(4), 240-249.
Nelson, R., Krapohl, D.J., and Handler, M. (2008). Brute force comparison: A Monte Carlo study of the Objective Scoring System version 3 (OSS-3) and human polygraph scorers. Polygraph, 37(3), 185-215.
Novoa, M., Malagon, F., and Krapohl, D. (2017). Attitudes of polygraph examiners and examinees. Polygraph 46(2), 172-186.
Pollina, D., Dollins, A., Senter, S., Krapohl, D., & Ryan, A. (2001). A comparison of polygraph data obtained from individuals involved in mock crimes and actual criminal investigations. Project No. DoDPI02-R-0008. Department of Defense Polygraph Institute, Ft. Jackson, SC 29201.
Pollina, D., Dollins, A., Senter, S., Krapohl, D., & Ryan, A. (2004). A comparison of polygraph data obtained from individuals involved in mock crimes and actual criminal investigations. Journal of Applied Psychology, 89, 1099–1105.
Senter, S.M, Dollins, A.B., & Krapohl, D.J. (2000). Comparison of Utah and DoDPI scoring accuracy: Equating veracity decision rule, chart rule, and number of data channels. Department of Defense Polygraph Institute, Ft. Jackson, SC. DoDPI00-R-0001.
Senter, S.M., Dollins, A.B., & Krapohl, D.J. (2004). A comparison of polygraph data evaluation conventions used at the University of Utah and the Department of Defense Polygraph Institute.
Polygraph, 33(4), 214-222.
Senter, S.M., Waller, J., and Krapohl, D.J. (2008). Air Force Modified General Question Test validity study. Polygraph, 37(3), 174-184.
Senter, S.M., Waller, J., and Krapohl, D.J. (2009). Validation studies for the Preliminary Credibility Assessment Screening System (PCASS). Polygraph, 38(2), 115-129.

Методичні статті

Handler, M., & Krapohl, D.J. (2007). The use and benefits of the photoelectric plethysmograph in polygraph testing. Polygraph, 36(1), 18-25.
Handler, M., Nelson, R., Krapohl, D., and Honts, C.R. (2010). An EDA primer for polygraph examiners. Polygraph, 39(2), 69 – 108.
Kalafati, A., & Krapohl, D.J. (2018). The difference between the manual and automatic settings for the electrodermal channel and potential effect on manual scoring. Polygraph & Forensic Credibility Assessment, 47(1), 37-44.
Krapohl, D.J. (1981). Psychology review. Polygraph Review, 2(1), 1-7.
Krapohl, D.J. (1983). Standards and principles of practice. Polygraph Review, 4(1), 1-4
Krapohl, D.J. (1996). Coming to terms with terms: Control questions.
Polygraph, 25(3), 243-245.
Krapohl, D.J. (2001). A brief rejoinder to Matte & Grove regarding “psychological set.” Polygraph, 30(3), 203-205.
Krapohl, D.J. (2001). Tech Talk: Voice stress analysis research. APA Newsletter, 34(1), 42-44.
Krapohl, D.J. (2003). Countermeasures on the Web. APA Newsletter, 36(2), 24-25.
Krapohl, D.J. (2004). Tech Talk: Adding automation to polygraph testing. APA Newsletter, 37(1), 20-21.
Krapohl, D.J. (2004). Tech Talk: Electrodermal recording. APA Newsletter, 37(1), 21-22.
Krapohl, D.J. (2007). Rejoinder to criticisms by Messrs Backster, Gordon and Matte: A closer look at the evidence. Polygraph, 40(1), 35-44.
Krapohl, D.J. (2007). Rejoinder to criticisms by Matte: Closing comments. Polygraph, 40(1), 50-56.
Krapohl, D.J. (2009, May/June). Credibility assessment in the 21st Century. Communiqué: A Defense Intelligence Agency Publication, 22(3), 2-3.
Krapohl, D.J. (2013). Polygraph principles: A literature review.
Polygraph, 42(1), 35-60.
Krapohl, D.J., & Draughon, W. (Submitted). Detection of physical countermeasures of the mouth and jaw.
Krapohl, D.J., & Dutton, D.W. (2001). Respiration line length.
Polygraph, 30(2), 56-59.
Krapohl, D.J., McCloughan, J.B., & Senter, S.M. (2006). How to use the Concealed Information Test. Polygraph, 35(3), 123-138.
Krapohl, D.J. & Ryan, A.H. (2001). A polygraph primer for prosecutors. US Attorney’s Bulletin, 49(5), 40-48.
Krapohl, D.J., Ryan, A.H., & Shull, K. (2002). Voice stress devices and
the detection of lies. Policy Review (International Association of Chiefs of Police/National Law Enforcement Policy Center) 13(4), 1-4.
Krapohl, D.J., & Shaw, P. (2015, July/August). The continuous display of respiration excursion. APA Magazine, 48(4), 95 – 103.
Krapohl, D.J., Stern, B.A., & Bronkema, Y. (2003). Numerical evaluation and wise decisions. Polygraph, 32(1), 2-14.
Krapohl, D.J., Stern, B.A. (2003). Principles of multiple-issue polygraph screening: A model for applicant, post-conviction offender, and counter-intelligence testing. Polygraph, 32(4), 201-210.
Krapohl, D.J., Sturm, S. & Handler, M. (2012) Terminology reference for the science of psychophysiological detection of deception, 3rd edition. American Polygraph Association.
Krapohl, D.J., & Trimarco, J.R. (2005). Credibility assessment methods for the new century. National Academy Associate, 7(1), 9-32.
Krapohl, D.J., & Vélez, Y. (2001). A polygraph technique for evidentiary applications. Polygraph, 30(1), 43-46.
MacLaren, V.V., & Krapohl, D.J., (2003). Objective assessment of comparison question polygraphy. Polygraph, 32(2), 107-126.
Krapohl, D.J. & Nix, K. (2019). Evidence and common sense: Suggestions for scoring electrodermal responses. APA Magazine, 51(2), 60-76.
Podshibiakin, A.S., Kholodny, Y.I, & Krapohl, D.J. (2018). Criminalistics investigation using a polygraph: Russian Federation experience. Polygraph & Forensic Credibility Assessment, 47(1), 37-44.
Stern, B.A., & Krapohl, D.J. (2004). The efficacy of detecting deception in psychopaths using a polygraph. Polygraph, 33(4), 201-213.

Сообщение Дональд Крепол (Donald J. Krapohl). Інформація про лектора появились сначала на .

Історія поліграфа: окремі факти створення 30-ї лабораторії КДБ

Виталий — Thu, 24 Jun 2021 18:12:16 +0000

Фактично з самого початку становлення радянської влади почало формуватися вкрай негативне ставлення з боку політичного керівництва країни до наукових досліджень, пов’язаних із застосуванням психофізіологічних методів виявлення обману. Саме тому вже в 30-ті роки ХХ ст. дослідження радянських вчених у цьому напрямку були згорнуті, і будь-які згадки про можливість використання цього методу при розкритті та розслідуванні злочинів визнавалися псевдонауковими. Протягом подальших десятиліть у радянській юридичній науці вважалося, що в судочинстві неприпустимо використовувати антинаукові і такі морально недопустимі методи, як «детектор брехні».

У 1960-ті рр. все частіше починає зустрічатися запозичений за кордоном термін «поліграф», який згодом почав витісняти з наукової літератури термін «детектор брехні». Кількість прихильників дослідження проблем застосуванням поліграфа почала зростати, однак в офіційній радянській науці продовжувало панувати невизнання та негативне ставлення до цього методу.

Основною причиною, яка зрушила з мертвої точки дослідження «проблеми поліграфа» в СРСР, у літературі та інтерв’ю колишніх співробітників КДБ зазначається викриття за допомогою поліграфа добре підготовлених з оперативної точки зору агентів розвідки Німецької Демократичної Республіки. Про провали своїх агентів розвідка НДР інформувала КДБ СРСР, і це послугувало сигналом для керівництва спецслужб, що «проблему поліграфа» вже неможливо ігнорувати. Наприкінці 1960-х років керівництво КДБ доручило вченим і фахівцям відомства провести експериментальні дослідження та вивчення прикладних можливостей застосування поліграфа.

Симонов Павло Васильович (20.04.1926 – 06.07.2002) Радянський, російський психофізіолог, біофізик і психолог. Академік РАН, доктор медичних наук, професор.

Для цього була сформована спеціальна група під керівництвом почесного співробітника держбезпеки, кандидата медичних наук полковника В. Наумова; відповідальним виконавцем досліджень стала капітан Альбіна Занічєва. Згодом у групу для проведення експериментів був включений старший лейтенант Володимир Носков. Робота проводилася співробітниками КДБ на базі одного з науково-дослідних інститутів Міністерства оборони в умовах особливої секретності під науковим кураторством професора Павла Симонова [6].

Оскільки дослідження, пов’язані з психофізіологічним виявленням обману, до цього часу у СРСР не проводились, відповідно було відсутнє й обладнання. У 1950-1970-х роках поліграфи вироблялись тільки у США, також було введене ембарго на продаж цієї техніки країнам «Східного блоку», проте, спецслужби НДР, Югославії, Польщі, Угорщини, Болгарії застосовували поліграфи американського виробництва. Наприкінці 1960-х років американські поліграфи з’явилися також у КДБ СРСР [1, 3, 6].

Рис. 1. Трьохканальний «Keeler Polygraph» фірми «Associated Research Inc.» (США, кінець 1960-х років).

Експерименти, розпочаті групою В. Наумова і А. Занічєвої, показали, що зручні в польових умовах традиційні поліграфи мало придатні для здійснення наукових досліджень, оскільки не дозволяли виконувати точні вимірювання динаміки дихання, активності серцево-судинної системи та електричних властивостей шкіри. Тому в лабораторних експериментах почав застосовуватись стаціонарний енцефалограф французького виробництва, який був доукомплектований відповідними блоками і давачами (Рис. 2).

Рис. 2. Експерименти щодо виявлення інформації, що приховується (Москва, кінець 1960-х років).

У 1970 р. Альбіна Занічєва захистила першу в СРСР кандидатську дисертацію за тематикою щодо застосування поліграфа. Таким чином методика дослідження із застосуванням поліграфа стала офіційно визнаною і науково обґрунтованою, що зіграло свою роль для подальшого розвитку даного напрямку в КДБ. А. Занічєва довела ефективність застосування поліграфа в оперативній практиці, але безумовно, нестача відповідного обладнання і дуже обмежена кількість фахівців не могли задовольнити потреби органів держбезпеки СРСР. Дана проблема в деякій мірі в подальшому стала однією з причин створення спеціального підрозділу поліграфологічних досліджень.

Відсутність необхідного обладнання незабаром було усунуто. В розпорядження фахівців надійшли нові прилади фірми «Associated Research Inc.» і «Stoelting». Один з поліграфів був переданий у ЦНДІ спеціальної техніки Оперативно-технічного управління КДБ, і під керівництвом начальника однієї з лабораторій, капітана, к.т.н. Юрія Азарова були розпочаті роботи з вивчення і створення технічних засобів для цілей виявлення у людини інформації, що приховується. У цих дослідженнях брав участь Леонід Алєксєєв, на цей час – відомий у Росії поліграфолог. Клінічний поліграф став також застосовуватися в Медичному управлінні в психологічних дослідженнях при відборі кадрів. У цих роботах брали участь Володимир Носков та Борис Гусейнов.

Холодний Юрій Іванович
З 1975 року працював у 30-й лабораторії КДБ СРСР, в подальшому в ФСБ Росії. До 2008 року начальник одного з відділів Інституту криміналістики Центру спеціальної техніки ФСБ Росії, полковник, кандидат психологічних наук (1990), доктор юридичних наук (2002), професор кафедри криміналістики Академії ФСБ Росії (2003).

На даний час напевно точно неможливо сказати, що саме зіграло основну роль у створенні спеціальної лабораторії з проблем поліграфа. Насправді, створення такої лабораторії було непростою справою в зв’язку із сформованим за десятиліття в СРСР у юридичній та психологічній науці стійким негативізмом щодо застосування «детектора брехні».

Наведені колишніми співробітниками КДБ факти дещо різняться, але можливо, кожна версія є просто відображенням окремих подій, які у часовій перспективі в сукупності зіграли свою роль.

Так, Юрій Холодний у свої статті «К 40-летию применения полиграфа в России» згадує про доповідну записку професора Павла Симонова під назвою «Про сучасний стан лайдетекції в Сполучених Штатах Америки і доцільності деяких заходів» від 26 червня 1972 р., яку він направив Голові КДБ Юрію Андропову. Зробивши в документі короткий огляд застосування поліграфа, вчений констатував: «факти показують, що метод об’єктивної реєстрації мимовільних емоційних реакцій продовжує розроблятися і застосовуватися в США. Ця обставина дає підставу вважати за доцільне … організацію в системі КДБ спеціальної проблемної лабораторії з вивчення методу … з урахуванням новітніх досягнень психофізіології, електроніки та обчислювальної техніки». На думку П. Симонова, до складу такої лабораторії повинні були входити «наукові співробітники-психофізіологи з досвідом інструментальної реєстрації фізіологічних функцій, інженер для роботи з приладами, фахівець з обчислювальної техніки і програміст» [6].

Леонід Алєксєєв у своїй лекції в 2016 році наводить інший приклад причини створення лабораторії з проблем поліграфа, цитата: «…у Азарова стоїть цей ящик і він не знає, що з ним робити. Зрештою він приходить до Андропова і заявляє, що у нас є безконтактний поліграф, навіщо нам винаходити поліграф, оскільки американські є, пішов і купив через третю країну, а у нас є безконтактний, що ми будемо робити? І Андропов надає наказ створити спеціальну лабораторію психофізіологічних досліджень, та сама «тридцятка», з якої наш колектив і вийшов…» [1].

Але незважаючи на всі перешкоди, створені радянською ідеологією, 25 червня 1975 року голова КДБ Юрій Андропов підписав наказ «Про створення в складі КДБ при Раді міністрів СРСР лабораторії № 30 (прикладної психофізіології) та про затвердження тимчасового положення про лабораторію № 30». На лабораторію були покладені завдання щодо науково-прикладних досліджень, пов’язаних з поліграфом, створення методики протидії поліграфологічним дослідженням [4], також в подальшому співробітникам лабораторії доводилось займатися справами, пов’язаними з парапсихологією та паранормальними явищами [3, 9, 10].

Алєксєєв Леонід Георгійович
З 1968 по 1985 рр. працював у спеціальних лабораторіях психофізіологічних досліджень КДБ СРСР. Розробник
першого дистанційного, а потім, неконтактного поліграфа (1973 р.).

Азаров Юрій Костянтинович

Перший керівник спеціальної лабораторії прикладної психофізіології (лабораторії № 30) КДБ СРСР.

Коровін Валерій Володимирович
З 1979 р. по 1995 р. – співробітник КДБ СРСР – ФСБ РФ, спеціальна лабораторія психофізіологічних досліджень, підполковник.

Поставлені завдання вирішувалися невеликим колективом. Очолив лабораторію № 30 к.т.н. Юрій Азаров, його заступником став Володимир Носков, старші наукові співробітники – В. Наумов і Альбіна Занічєва. Також до колективу приєднались Леонід Алєксєєв та Юрій Холодний.

Леонід Алєксєєв у своїй лекції 2016 року згадує: «… я хочу сказати, що в ці роки, працюючи в 25-й, 30-й лабораторії, це були роки розгулу науки, тому що ніяких грошей не було шкода, брежнєвські часи. Ми ходили тоді в магазини і нічого не бачили, а гроші на оборонку давалися скільки бажаєте. Що тільки не купували. Найцікавіше те, що просиджували у «Ленінці» (бібліотека) місяцями, читали книжки, писали звіти. Але суть у тому, що одного разу я побував у «Ленінці», я відкопав книжку, вона має назву «Truth and deception», книга Рейда та Інбау … Там описуються всі ознаки щодо вегітатики, тобто це зміни дихання, які відбуваються, на які потрібно звертати увагу, ШГР, серце і т.д. І ця книга потрапила в руки Азарова, по суті справи це і послужило поштовхом до того, щоб розвивати ці методи у нас. І ми, працюючи в 30-й лабораторії, користувались елементарними прийомами, які ми вичитали з цієї книги. Зокрема, спробували створити свій формат опитувальника, був такий період, він мав назву «Тест змішаного типу запитань». Загалом, це мало досить простий вигляд. Ми вважали, що потрібно ставити запитання тріадами, тобто в тесті було декілька таких тріад (три, чотири), і в кожній тріаді було «нейтральне», «контрольне», «перевірочне», це тест змішаного типу. Ми таким тестом користувались, в принципі у нас все виходило. Тобто ми якось необдумано можливо, не до кінця розуміючи того, що ми робимо, ми все ж таки виконували якісь роботи, замовлення, і підготовка протидії була співробітників для проходження поліграфа за кордоном, і перевірка нашої агентури, тобто робота рухалась» [4].

Валерій Коровін згадує: «В цій лабораторії до мого приходу (1979 р.) вже була практично розроблена Занічєвою Альбіною Олександрівною, Борисом Івановичем Гусейновим і Носковим Владимиром Костянтиновичем методика навчання протидії поліграфу. На той період, коли я прийшов, і Занічєва, і Носков, і Холодний Юрій Іванович, вже там робив і Борис Іванович Гусейнов … вони вже проводили не тільки експериментальні дослідження, але і були перші реальні практичні перевірки, пов’язані з рішенням тих чи інших задач розвідки та контррозвідки» [4].

Згідно зі статтею Ю. Холодного «К 40-летию применения полиграфа в России», наприкінці 1970-х років також вже було розпочато застосування обчислювальних машин для кількісної оцінки даних, зареєстрованих у ході тестування на поліграфі (Рис. 3).

Рис. 3. Обчислювальний комплекс для обробки даних тестувань із застосуванням поліграфа (лабораторія № 30, кінець 1970-х років).

У тому числі для розширення можливостей лабораторії були придбані переносні енцефалографи фірми «Biomedica» (Італія) [6], які відрізнялися високою надійністю і були адаптовані для поліграфологічних досліджень. Валерій Коровін в інтерв’ю в програмі «Следующий уровень» згадує: «… наші умільці переробили іноземний електроенцефалограф італійського виробництва в поліграф, так народився перший наш поліграф на базі італійського електроенцефалографа, переробка наша була повністю. Але геніальний Юрій Костянтинович Азаров, початково, ще на той період, коли ні про які комп’ютери і мови навіть не було, він одразу поставив задачу перед технарями створити пристрій, який не просто реєстрував би фізіологічні реакції і процеси, а ще й вимірював» [3].

З початку створення лабораторії № 30, кількість поліграфологічних досліджень та географія їх проведення постійно зростали. Згідно з інформацією, яку наводить Ю. Холодний, співробітники лабораторії вперше провели дослідження із застосуванням поліграфа на території Грузії і Латвії у 1976 р., на території Вірменії та України – у 1978 р., на початку 1980-х рр. – на території Казахстану, Киргизії та інших республік. У 1977 р. співробітники лабораторії вперше провели тестування із застосуванням поліграфа за межами СРСР, і пізніше така робота тривала на територіях країн Європи, Азії та Африки. На той час функцію поліграфологів виконували Юрій Азаров, Aльбіна Занічєва, Володимир Носков, Юрій Холодний, Борис Гусейнов, Валерій Коровін, Б. Федоров. Хоча обсяг і географія застосування поліграфа зростали, потреби органів держбезпеки з урахуванням ротації забезпечувала група всього з п’яти-шести фахівців [6].

У 1980-ті роки співробітниками 30-ї лабораторії були створені власні методики, адаптовані під специфіку діяльності органів держбезпеки, такі як «Тест змішаного типу», «Оцінка значущості версій», «Методика ситуаційно значущих стимулів». Також поступово налагоджувалася технологія підготовки поліграфологів.

Ю. Холодний у своїй статті зазначає, що вже у 1986 р. відбувся досить значний прорив у створенні нових приладів, і фактично в один рік із США був створений обчислювальний комплекс (прообраз комп’ютерного поліграфа), монітором для якого слугував побутовий телевізор «Юність» (Рис. 4).

Рис. 4. Робота з прототипом комп’ютерного поліграфа. (Москва, 1987 р. «Досліджуваний» – співробітник лабораторії № 30 Б. Федоров, з приладом працює Ю. Холодний).

Ставлення до поліграфа стало змінюватися тільки в останній рік існування СРСР. Вперше «детектор брехні» в СРСР відкрито був застосований на початку 1991 року при розслідуванні справи про вбивство священнослужителя Олександра Меня. Із застосуванням поліграфа було проведено дослідження відносно Г. Бобкова, який до того зізнався у скоєнні вказаного вбивства. Дослідження проводив співробітник лабораторії № 30 майор Валерій Коровін [4]. За результатами проведеного дослідження було встановлено, що Г. Бобков себе обмовив і згодом звинувачення з нього та інших осіб було знято [2].

Згодом, після розпаду СРСР, вже в Росії, у тому числі завдяки діяльності лабораторії № 30, на державному рівні 1 березня 1993 р. була прийнята відомча «Інструкція про порядок застосування спеціальних психофізіологічних досліджень із застосуванням поліграфа федеральними органами державної безпеки», що започаткувало новий етап розвитку методу на пострадянському просторі.

У 1994 р. інструкцію щодо застосування поліграфа ввело в дію МВС, в 1996 р. – Федеральна служба податкової поліції, у 1999 р. – Міністерство оборони Росії. Поліграф почав достатньо широко застосовуватись у державних органах, і таким чином, гриф секретності з даного напрямку поступово був знятий. В січні 1994 р. лабораторія № 30 формально припинила своє існування, була передана в Інститут криміналістики ФСБ Росії і там отримала статус відділу.

В органах державної безпеки (Інститут криміналістики ЦСТ ФСБ Росії), працювали багато відомих сьогодні в Росії і за кордоном поліграфологів, таких як: Леонід Алєксєєв, Юрій Холодний, Валерій Коровін, Олександр Сошників, Олександр Пеленіцин, Віктор Федоренко та ін. [2].

Історична довідка. За часи існування 30-ї лабораторії, як уже згадувалося раніше, її співробітникам, крім поліграфа, доводилося займатися ще і паранормальними явищами. Найбільш відомі випадки наводить Юрій Холодний, якими йому особисто приходилося займатися, а саме:

«Явище біополя», яке було відкрито та описано Віктором Михайловичем Інюшиним у Алматинському державному університеті (відрядження Ю. Холодного, літо 1975 р.);
«Операція шар». Це історія про «Шар», який був знайдений в 1975 р. в Західній Україні при видобутку глини на глибині 8 метрів і який начебто був позаземного походження та містив антиматерію. На початку 80-х років цим питанням довелось займатися співробітникам лабораторії № 30 КДБ СРСР. Більш детально про цю історію можна дізнатися за посиланнями у списку використаних джерел під номером 9 та 10.

Список використаних джерел

1. Алексеев Л. Г. История 25-й и 30-й лаборатории КГБ. Курсы повышения квалификации 2016 г.

2. Комиссарова Я. В. Основы полиграфологии : учебник для магистров. Москва : Проспект, 2016. 192 с.

3. Коровин В. В. «Тайны КГБ: детектор лжи». Программа «Следующий уровень».

4. Коровин В. В. комментирует выступление А. Б. Пеленицына на ЕСП-12 (2018 г.).

5. Современные технологии применения полиграфа : подробное руководство для полиграфологов-практиков : в 4 ч. / А. Б. Пеленицын, А. П. Сошников ; АНО ДПО «Центр прикладной психофизиологии». Москва : Центр прикладной психофизиологии, Часть 1. 2015.

6. Холодный Ю. И. К 40-летию применения полиграфа в России. Вестник Академии Следственного комитета Российской Федерации. 2015. № 4.

7. Холодный Ю. И. Ложь без спасения. Российская газета, Федеральный выпуск. 25 июня 2015 г. № 136 (6707). URL: https://rg.ru/2015/06/25/holodnij.html.

8. Холодный Ю. И. Применение полиграфа: тернистый путь эволюции терминологии. Юридическая психология. 2012. № 2. URL: https://korovin.su/primenenie-poligrafa-ternistyj-put-evolyutsii-terminologii/.

9. Холодный Ю. И. Таинственный шар в подвалах Лубянки. Интересная газета. 1994. № 10 (14).

10. Холодный Ю. И. Конец ХХ века. Россия. Из опыта изучения аномальных явлений. Зигелевские чтения. № 49.

11. Коровин В.В. Эксперимент в 30-й лаборатории. II Научно-практическая конференция «Актуальные проблемы инструментальной детекции лжи», Москва, 2012 г.

Сообщение Історія поліграфа: окремі факти створення 30-ї лабораторії КДБ появились сначала на .

Історичні передумови методики СІТ

Виталий — Mon, 24 May 2021 08:40:38 +0000

Історичні передумови методики СІТ

Тест на приховану інформацію (The Concealed Information Test / СІТ) раніше був відомий під назвою «Тест винних знань» (Guilty Knowledge Test / GKT). Розробником та популяризатором цього тесту був професор психології та психіатрії Міннесотського університету Девід Ліккен (David T. Lykken, 1928–2006).

У 1959 р. Д. Ліккен опублікував статтю щодо виявлення вини, в якій був представлений експеримент, в якому взяли участь 49 студентів коледжу. Студентів було розподілено у випадковому порядку на чотири групи і їм потрібно було вчинити один із двох, або одразу два імітаційні злочини, або не вчиняти жодного з них. Щодо них було проведене поліграфологічне дослідження, в якому використовувались шість стандартних запитань, які стосувались кожного з двох злочинів, після чого було проведено оцінювання та прийняття рішення за тими ж правилами, які застосовуються і зараз щодо СІТ. Згідно з результатами дослідження 44 особи або 89,8% були класифіковані правильно. Причому всі 5 осіб, які не вчиняли імітаційних злочинів, були визначені вірно

Девід Ліккен

(David T. Lykken, 1928–2006)

Згодом у 1960 році Д. Ліккен опублікував наступну статтю, в якій він назвав свій підхід «Тест винних знань» — Guilty Knowledge Test (GKT) та більш обґрунтовано представив його теоретичні засади.

Пізніше Д. Ліккен надав наступне визначення цьому підходу: «Я вважаю GKT будь-якою процедурою, яка використовує певну мимовільну фізіологічну реакцію, щоб визначити, чи суб’єкт ідентифікує «правильну» або пов’язану зі злочином «альтернативу» як відмінну від набору «контрольних альтернатив», які насправді не пов’язані зі злочином, та підібрані так, щоб сприймалися однаково правдоподібними для невинного підозрюваного. І найважливішим у цій процедурі є те, що, на відміну від CQT (тест із контрольними запитаннями), «неправильні альтернативи» забезпечують справжній контроль у науковому розумінні цього терміну. Тобто, середня реакція суб’єкта на «неправильні альтернативи» дає оцінку, як ця людина повинна реагувати на «правильну альтернативу», якщо вона невинна і не впізнає «правильної альтернативи», пов’язаної зі злочином».

Д. Ліккен у своїх публікаціях робить акцент на тому, що методика «Тест винних знань» — Guilty Knowledge Test (GKT) є найбільш обґрунтованою в поліграфології. Слід зазначити, що Д. Ліккен був відомий своєю жорсткою критикою техніки проведення та теоретичних припущень, які лежать в основі методики із запитаннями порівняння. В ті часи була відома лише одна така методика — Джона Ріда. Д. Ліккен також намагався оцінити соціальні наслідки цих, на його думку, помилкових припущень. У своїх роботах він критикував комерційний розвиток поліграфологічної індустрії у США, який спостерігався на той час, і виступав проти широкого застосування поліграфа в судовій системі та кадровому скринінгу. Також не обминув критикою теоретичну та практичну підготовку поліграфологів.

Аргументи, наведені Д. Ліккеном в його роботах, стали потужним поштовхом до дискусій серед вчених, правозахисників, політиків, поліграфологів-практиків щодо доцільності застосування поліграфа у різних сферах суспільного життя. Полеміка, що виникла на цьому підґрунті, обумовила необхідність інтеграції наукових підходів та знань у поліграфологічну методологію.

Д. Ліккен зазначав, що методика винних знань не нова, та в різних формах неодноразово представлялась в публікаціях. Відтак, СІТ є модифікацією тестів 30-х років, зокрема тесту «Пік напруженості» (POT) Леонарда Кілера. Але CIT має певні переваги, і основною відмінністю CIT від попередніх методик є її стандартизованість і розрахована таблиця оцінки ймовірності.

Так, стандартизація — це важлива особливість науково-обґрунтованих методик та тестів, оскільки вона гарантує, що до різних досліджуваних буде застосований однаковий підхід. Тільки тоді, коли даний тест ґрунтується на стандартизованих процедурах, отримані бали (або оцінки) мають однакове значення, що дозволяє порівняти фізіологічну реакцію людей, які пройшли тест. Важливо, що вибір релевантних (прим. ключових) та контролюючих елементів у СІТ не залежить від передтестового інтерв’ю та від взаємодії поліграфолога та досліджуваного. Вони можуть бути сформульовані до поліграфологічного дослідження та можуть використовуватися однотипно для перевірки всіх підозрюваних у тій чи іншій справі та ін.

А до того моменту, поки інформація про подію не відома широкому загалу, ймовірність того, що у невинного досліджуваного будуть виявлені більші значівні реакції на релевантну інформацію, ніж альтернативну нейтральну, залежить лише від кількості ключових та альтернативних нейтральних елементів. Таким чином, можна забезпечити максимальний захист невинних осіб, застосовуючи таблицю оцінки ймовірностей.

На даний час CIT — це найбільш досліджена методика, доступна для поліграфологів, і є достатня кількість наукових праць, які підтверджують її валідність. Наразі в Звіті Національної дослідницької ради (2003 р.) узагальнено дослідження щодо CIT, які визначають точність методики близько 88%. В Мета-аналізі точність CIT визначена близько 82.3% (від 74.4 до 90.3%). Також низка вчених (Барланд (Barland) в 1984 році; Йокой (Yokoi) в 2001 році та ін.) на підставі проведених досліджень довели, що точність CIT набагато вища, ніж POT. Проведені лабораторні дослідження підтвердили найбільшу точність серед правдивих досліджуваних. Наприклад, при узагальненні результатів 10 лабораторних експериментів 83.9% з 248 винних досліджуваних та 94.2% з 208 невинуватих досліджуваних були встановлені правильно. В той же час методика демонструє високий відсоток хибнонегативних помилок у польових дослідженнях. У польових дослідженнях точність виявлення причетних — від 60 до 90%, непричетних — 100%.

Також CIT має ґрунтовні теоретичні засади. Так, фізіологічні реакції при проведенні досліджень із застосуванням поліграфа часто вважаються наслідком сильних емоцій, таких як страх чи провина. CIT, на відміну від інших, може бути ефективним, навіть коли таких емоцій немає. Малоймовірно, що під час проведення карткового стимуляційного тесту електродермальна активність зміниться внаслідок відчуття провини за обман. Бауер в 1984 році використовував цей тест для дослідження пам’яті хворого на амнезію пацієнта. Даний пацієнт не міг повідомити імена знайомих осіб, друзів, родичів або навіть власне ім’я. Пацієнту під час тесту були продемонстровані обличчя знайомих йому осіб з правильним або неправильним ім’ям, написаним під фотокарткою. Пацієнт не міг зв’язати імена з відповідними особами, але він часто відображав найбільшу фізіологічну реакцію на вірне поєднання імені та фото. Тест на приховану інформацію, швидше за все, базується на когнітивних, а не на емоційних факторах й тому мінімізує хибне спрацювання у осіб, схильних до надмірних проявів тривоги та занепокоєння.

Ще в 1959 році Д. Ліккен зробив припущення, що винна особа продемонструє мимовільну психофізіологічну реакцію на стимули, які пов’язані із деталями свого злочину, які вона пам’ятає. А в 1974 році Д. Ліккен висловився більш обґрунтовано, підтверджуючи, що фізіологічна реакція в тесті на приховану інформацію формується рефлекторно. Нові подразники викликають реакцію, тому що вони не вписуються в психічну модель навколишнього світу організму. Організм орієнтується на нові подразники для того, щоб проаналізувати їх більш ґрунтовно. Після певного періоду ці стимули будуть прийняті в нову ментальну модель і фізіологічний відгук буде гальмуватися (наступає адаптація). Наприклад, людина зверне увагу на звук автомобіля, який проїхав повз вікно. Однак, якщо вона живе поруч із автомагістраллю, цей звук буде прийнятий у її ментальну модель і вона більше не буде звертати увагу.
Знайомі стимули можуть також викликати реакцію, за умови, що вони якимось чином мають відношення до особи. Ім’я, наприклад, може привернути увагу, навітьякщо особа зверне увагу і на інші стимули. Тобто, ключові елементи в тесті на приховану інформацію мають особливе значення тільки для обізнаних осіб, і тільки вони будуть демонструвати постійне реагування на них. Таким чином, власне ім’я досліджуваного, а тим більше секретна інформація про злочин викликають постійні фізіологічні реакції, оскільки вони є більш актуальними.

Бен-Шахар (Ben-Shakhar) та Фуреді (Furedy) в 1990 році назвали цей підхід когнітивним, оскільки він підкреслює той факт, що особа знає щось, і це не емоції, занепокоєння, страхи, обумовлені реакції чи обман. Цей підхід сумісний з висновками, які демонструють, як релевантна інформація може бути виявлена навіть у легких умовах, коли суб’єктам не даються мотиваційні вказівки та де не потрібна словесна відповідь.

Список використаних джерел

Технологія застосування методик RI, POT та СІТ в поліграфологічних дослідженнях [Текст] : метод. рек. / [уклад. Шаповалов В. О., Алєксєєва-Процюк Д. О., Зубовський Д. С., Алєксєєв О. О.]. — К. : Нац. акад. внутр. справ, 2020. — 136 с.

Рекомендовано до друку науково-методичною радою Національної академії внутрішніх справ від 20 травня 2020 р. (протокол № 8).

Укладачі методичних рекомендацій, при підготовці розділу, присвяченому методиці релевантних / нейтральних запитань, використовували наступні літературні джерела:

Ansley N. The History and Accuracy of Guilty Knowledge and Peak of Tension Tests. Polygraph. 2008. 37(1). P. 49–99.
Ben-Shakhar G., Elaad E. The Guilty knowledge test (GKT) as an application of psychophysiology: future prospects and obstacles. Handbook of polygraph testing. Edited by Murray Kleiner. 2002. Р. 87–102.
Krapohl D., McCloughan J., Senter S. How to Use the Concealed Information Test. Polygraph. 2009. 38(1) Р. 34.
Krapohl D., Shaw P. Fundamentals of Polygraph Practice. 2015. Р. 174.
Lykken D. The GSR and the detection of guilt. J. Appl. Psychol. 1959. 43(6). Р. 385–388.
Lykken D. The validity of the guilty knowledge technique: The effects of faking. Journal of Applied Psychology. 1960. 44(4). Р. 258–262.
Lykken D. Psychology and the Lie Detector industry. Reports from the Research Laboratories of the Department of Psychiatry University of Minnesota. Reports number PR-74-1. January 25. 1974. Р. 1–44.
Matte J. Forensic psychophysiology using the polygraph: Scientific truth verification, lie detection. JAM Publications. 1996. Р. 497.
Meta-Analytic Survey of Criterion Accuracy of Validated Polygraph Techniques. Polygraph. 2011. 40(4). P. 194–248. URL: https://apoa.memberclicks. net/assets/docs/polygraph_404.pdf.
Podlesny J. Is the guilty knowledge polygraph technique applicable in criminal investigations? A review of FBI case records. Crime Laboratory Digest. 1993. 20. Р. 57–61;
Terminology Reference for the Science of Psychophysiological Detection of Deception. 3-rd Edition. 2012. Р. 40.
Verschuere B., Crombez G., Koster E., Uzieblo K. Ghent University / Psychopathy and physiological detection of concealed information: a review Psychologica Belgica. 2006. 46-1/2. Р. 99–116.

Сообщение Історичні передумови методики СІТ появились сначала на .

Девід Ліккен (David T. Lykken)

Виталий — Sun, 23 May 2021 05:54:30 +0000

Девід Ліккен — видатний американський психофізіолог, психолог та психогенетик. Народився 18 червня 1928 року в Міннеаполісі, штат Міннесота, США. Був наймолодшим із семи дітей у родині. У 17 років Д. Ліккен був призваний на військову службу до ВМС США та брав безпосередню участь у Другій світовій війні. По завершенню служби потрапив під дію закону США по наданню преференцій для ветеранів війни (G.I. Bill) та вступив до Університету штату Міннесота, де вивчав психологію, філософію та математику. У 1949 році отримав ступінь бакалавра мистецтв, а в 1952 році ступінь магістра в галузі психології та статистики. У цьому ж навчальному закладі у 1955 році Д. Ліккен захистив дисертаційну роботу та отримав ступінь доктора філософії (Ph.D.) в галузі клінічної психології та нейропсихіатрії. Дисертаційне дослідження було присвячене природі психологічного дефіциту у психопатів («Дослідження тривожності у соціопатичної особистості» [A study of anxiety in the sociopathic personality]). Результати цього дослідження досі вважаються класикою у сфері вивчення антисоціального розладу особистості: було продемонстровано два типи психологічного дефіциту у психопатів, що могли бути зрозумілі як відображення єдиного базового емоційного процесу.

Після отримання наукового ступеня і до завершення наукової кар’єри (1998 рік) викладав на факультеті психології в Університеті штату Міннесота, де отримав звання заслуженого професора. У 1990 році був нагороджений за видатний вклад у психологію від Американської психологічної асоціації. У 1998 році за визначний вклад у психофізіологію був відзначений нагородою «Спілки психофізіологічних досліджень» — міжнародної наукової організації, що об’єднує вчених, дослідження яких зосереджені на вивченні взаємозв’язків між фізіологічними та психологічними аспектами поведінки.

David Thoreson Lykken

Головні наукові доробки Д. Ліккена реалізовані за чотирма напрямками:

психофізіологічні основи електродермальної активності;
вплив генетичних факторів на формування особистості;
психологічні та психофізіологічні аспекти антисоціального розладу особистості;
інструментальне виявлення обману.

Найбільш визначні емпіричні дослідження вченого у сфері психофізіологічних основ електродермальної активності стосувались розробки точних методів реєстрації електродермальної активності та психофізіологічної оцінки афективних реакцій.

Його ранні робота були зосереджені на розробці відповідних електродів і записуючих паст, розумінні електричних властивостей шкіри, винаході методів реєстрації біоелектричної активності шкіри і розробці процедур оцінки і аналізу даних. Кульмінацією наукових досліджень Д. Ліккена щодо реєстрації електродермальної активності стала його робота з психофізіології 1971 з Пітером Венейблсом (Peter Venables), яка, маючи в своєму активі 500 посилань, послужила керівництвом для багатьох психофізіологів.

З тематики застосування поліграфа вчений опублікував 12 статей у рецензованих наукових журналах, книгу та низку розділів у наукових енциклопедіях. До найвагоміших напрацювань Д. Ліккена у поліграфології можна віднести роботи, присвячені розробці та валідизації «Тесту винних знань» (Guilty Knowledge Test), який відомий сьогодні, як «Тест на приховану інформацію» (The Concealed Information Test). Замість виявлення обману в даному тесті використовується запис психофізіологічних реакцій, щоб визначити, чи володіє особа детальною інформацією про злочин, яка повинна бути відома тільки винному та слідчим. В статтях, присвячених цій тематиці, Д. Ліккен вперше описав наукове обґрунтування для підготовки тесту та представлення стимулів. Вченим також була розроблена перша в історії напівоб’єктивна бальна система оцінювання електродермальної активності.

В даний час «Тест на приховану інформацію» широко використовується для розслідування злочинів в Японії, і його використання було поширене на вивчення пам’яті в клінічних дослідженнях амнезії.

Д. Ліккен вважається найвідомішим науковим критиком методики запитань порівняння та скринінгових досліджень із застосуванням поліграфа. Зокрема, у своїй книзі «Тремор у крові» вчений рішуче стверджував, що методика запитань порівняння є глибоко помилковою, оскільки призводить до надмірної кількості хибнопозитивних результатів та є доволі вразливою до протидії зі сторони винних досліджуваних. Д. Ліккен не публікував жодних власних експериментальних досліджень із тематики запитань порівняння й засновував свої аргументи лише на інтерпретаціях даних інших дослідників.

Д. Ліккен доклав багато зусиль, щоб змінити державну політику щодо застосуванням поліграфа в різних сферах суспільного життя, в результаті чого було підготовлено низку критичних публікацій, проведені консультації з різними державними установами в США та в інших країнах. Також Д. Ліккен надавав показання в якості свідка в законодавчих та урядових органах, виступав в якості свідка-експерта на судових слуханнях та приймав участь в десятках радіо- і телешоу. Він критикував комерційний розвиток поліграфологічної індустрії у США, який спостерігався на той час, і виступав проти широкого застосування поліграфа в судовій системі та кадровому скринінгу. Також не обминув критикою теоретичну та практичну підготовку поліграфологів. Зусилля Д. Ліккена допомогли значно обмежити застосування поліграфа у приватному секторі.

Вчений був надзвичайно продуктивний в аспекті наукових публікацій. Найбільш вагомі праці Д. Ліккена у сфері психофізіології та психогенетики стосуються:

генетичного підґрунтя основних рис особистості (стаття «Подібність особистості близнюків, що зростали нарізно та разом» [Personality similarity in twins reared apart and together]),
психофізіологічних основ антисоціального розладу особистості (книга «Асоціальна особистість» [The antisocial personalities],
психофізіологічних основ шкірно-гальванічної активності людини (стаття «Пряме вимірювання шкірної провідності: Пропозиція щодо стандартизації» [Direct measurement of skin conductance: A proposal for standardization]).

До найвагоміших праць Д. Лікена у сфері поліграфології відносяться:

книга «Тремор в крові: використання та зловживання детектором брехні» [A tremor in the blood: Uses and abuses of the lie detector];
статті «Шкірно-гальванічна реакція при виявлені винуватості» [The GSR in the detection of guilt];
«Валідизація методики винних знань: вплив фальсифікування» [The validity of the guilty knowledge technique: The effects of faking];
«Психологія та індустрія виявлення обману» [Psychology and the lie detector industry],
«Виявлення обману» [The detection of deception];
«Психопат та детектор брехні» [The psychopath and the lie detector];
«Валідність детектору брехні: два опитування наукової думки» [The validity of the lie detector: Two surveys of scientific opinion] у співавторстві з В. Яконо.

Помер Д. Лікен 15 вересня 2006 р. у віці 78 років.

Укладачі: Дмитро Зубовський та Віталій Шаповалов

Список використаних джерел

Технологія застосування методик RI, POT та СІТ в поліграфологічних дослідженнях [Текст] : метод. рек. / [уклад. Шаповалов В. О., Алєксєєва-Процюк Д. О., Зубовський Д. С., Алєксєєв О. О.]. — К. : Нац. акад. внутр. справ, 2020. — 136 с.
Lykken D. The validity of the guilty knowledge technique: The effects of faking. Journal of Applied Psychology. 1960. 44(4). Р. 258–262.
Lykken D. Psychology and the Lie Detector industry. Reports from the Research Laboratories of the Department of Psychiatry University of Minnesota. Reports number PR-74-1. January 25. 1974. Р. 1–44.

Сообщение Девід Ліккен (David T. Lykken) появились сначала на .

Выявление лжи: очерк об одном учебнике по психологии

Виталий — Thu, 20 May 2021 08:00:16 +0000

Виталий ШАПОВАЛОВ

Выявление лжи: очерк об одном учебнике по психологии

Много лет назад, тогда я ещё не проводил тестирований с применением полиграфа, один мой друг и коллега, зная, что я коллекционирую издания профессиональной литературы прежних лет, подарил мне десятое издание учебника на английском языке «Введение в психологию» 1990 года выпуска. Книга в Украину попала случайно, её обнаружили в мешке с вещами секонд-хенд, привезенными из-за рубежа. Учитывая год издания книги, и ориентируюсь в литературе по психологии, которая издавалась на постсоветском пространстве в те годы, учебник «Введение в психологию» произвёл на меня огромное впечатление по ряду причин. Безусловно основой любого учебника является опубликованный материал, его научная и дидактическая ценность (об этом немного позже). На меня большое впечатление произвели: дизайнерская концепция всей работы, полиграфия, подбор графических материалов, шрифтов, использование и сочетание цветов на странице, вёрстка блока и многое другое.

Так как в настоящий момент я имею отношение к изданию научного журнала и профессиональной литературы, эта книга в какой-то степени стала для меня источником вдохновения и воплощением мысли, что важно не только «содержание», но и «форма», в которой это содержание подаётся. Безусловно «содержание» находится во главе угла, но «форма» и структурированная подача знаний имеет такое же значение, как и опрятная одежда для образованного человека. К сожалению, в литературе, изданной на постсоветском пространстве, чаще всего вышеуказанная организация материала игнорировалась.

Возвращаясь к содержанию учебника. Основной причиной подготовки этого небольшого обзора послужило то, что, работая с этим изданием, кроме базовых разделов по психологии, я обнаружил в нём хорошо иллюстрированные описания научных экспериментов и технологий, одно из которых было посвящено полиграфу. Данный подраздел опубликован под названием «Использование возбуждения для выявления лжи». В него включено описание основных принципов работы полиграфа, а именно: какие психофизиологические параметры регистрируются, методические аспекты и даже некоторые способы противодействия, а также отображение их на полиграмме. На иллюстрациях показан ещё аналоговый полиграф (компьютерный полиграф в 1990 году находился ещё в самом начале своего развития), есть некоторые методические ошибки в предоставленном материале, сложно сказать они сделаны умышленно или случайно, но тем не менее содержательная часть этого подраздела позволяет получить общее представление о технологии.

Если вернуться к году издания учебника (1990 год) и вспомнить, что было известно о полиграфе в СССР сотрудникам кафедр психологии или психофизиологии, то невольно возникают мысли о существовании огромной пропасти между возможностями получения новых знаний студентами западных стран и СССР.

Учебник «Введение в психологию» конечно же не даёт фундаментальных знаний по каждой представленной теме, но я думаю перед ним такая задача и не ставилась. На мой взгляд, его основная функция – предоставить максимальный спектр научных данных, исследований и технологий, чтобы сформировать базовый уровень знаний, расширить кругозор и увлечь студентов дальнейшим изучением психологии.

Для тех, кто интересуется полиграфом и его историей, ниже представлен перевод подраздела о выявлении лжи, упомянутого мной.

Использование возбуждения для выявления лжи

Если вегетативное возбуждение является частью эмоций и если переживание эмоций является вероятным следствием лжи, то мы можем использовать наличие вегетативного возбуждения, чтобы сделать вывод о том, что человек лжет. Это теория, лежащая в основе теста на детекторе лжи, в котором устройство, называемое полиграфом (что означает «много пишущий»), одновременно регистрирует несколько физиологических реакций, известных как часть вегетативного возбуждения (см. Рис. 1). Чаще всего регистрируются изменения частоты сердечных сокращений, артериального давления, дыхания и кожно-гальванической реакции (КГР) (изменение электрической проводимости кожи, возникающее при эмоциональном возбуждении).

Рис. 1.
Манжета полиграфа регистрирует кровяное давление и частоту сердечных сокращений, пневмограф вокруг грудной клетки регистрирует частоту дыхания, а электроды на пальцах регистрируют КГР. Запись (см. справа) показывает физиологические реакции испытуемого, когда он лжет и имитирует ложь. Изменения в дыхании (верхняя линия) показывают, что он задерживал дыхание, когда готовился к первому симулированию. Он смог произвести значительные изменения в частоте сердечных сокращений и КГР во время второй симуляции (After Kubis, 1962).

При использовании полиграфа стандартная процедура состоит в том, чтобы сделать первую запись, когда объект находится в расслабленном состоянии, эта запись служит основой для оценки последующих реакций. Затем полиграфолог задает серию специально сформулированных вопросов, на которые испытуемый должен ответить «да» или «нет». Некоторые вопросы являются «критическими» (значимыми), что означает, что виновные, скорее всего, солгут в ответ на них (например, «Вы ограбили «Bert’s Cleaners» 11 декабря?»). Следующая категория вопросов – «средства контроля»; даже невиновные люди с некоторой долей вероятности лгут в ответ на эти вопросы. Другие вопросы являются «нейтральными» (например, «Вы живете в Сан-Диего?»). Значимые вопросы размещаются между контрольными и нейтральными, между вопросами предоставляется достаточно времени, чтобы показатели полиграфа вернулись в норму. Предположительно, только виновный должен показать более сильные физиологические реакции на значимые вопросы, чем на другие.

Однако использование полиграфа для выявления лжи далеко не надежно. Реакция на вопрос может показать, что субъект возбужден, но не на причину этого возбуждения. Невиновный субъект может быть очень напряженным или эмоционально реагировать на определенные слова в вопросах и, следовательно, показаться лгущим, говоря правду. С другой стороны, опытный лжец может проявлять небольшое возбуждение, когда лжет. И осведомлённый (подготовленный) субъект может «победить» машину, думая о чем-то волнующем или напрягая мышцы во время нейтральных вопросов, тем самым создавая базовый уровень, сравнимый с реакциями на значимые вопросы. На рисунке 1 продемонстрирована запись реакций при настоящей лжи и симулированной лжи. В этом эксперименте испытуемый выбрал номер, а затем попытался скрыть его от экзаменатора (полиграфолога).

Из-за этих и других проблем большинство судов штатов и федеральных судов не допускают проверки на полиграфе; суды, обычно требуют, чтобы обе стороны дали согласие на его проведение. Однако такие тесты часто используются на предварительных этапах уголовных расследованиях, а также работодателями, которые опрашивают потенциальных сотрудников на доверенную должность.

Представители Американской Ассоциации Полиграфологов заявили, что точность тестов на полиграфе, проводимых опытным полиграфологом, составляет 90 процентов или выше. Однако критики считают, что точность намного ниже. Например, Lykken (1984) утверждает, что в исследованиях, связанных с ситуациями из реальной жизни, тест на детекторе лжи является корректным только в 65% случаях, а шанс невиновного человека не пройти тест составляет 50-50. Он утверждает, что полиграф регистрирует не только возбуждение, сопровождающее ложь, но и стресс, который испытывает честный человек, подключённый к оборудованию. Кроме того, менее социализированные виновные люди могут меньше испытывать возбуждение, когда лгут, и, следовательно, их труднее выявить (Saxe, Dougherty, N. Cross, 1985). Тем не менее, многие компании считают, что польза от этих тестов перевешивает риски, и использование полиграфа в частном секторе растет. Их использование в правоохранительных органах также увеличивается. Например, ФБР проводит несколько тысяч проверок на полиграфе в год, в основном для отслеживания потенциальных преступников и проверки конкретных фактов, в которых, как соглашаются эксперты, полиграф наиболее эффективен. В уголовных и частных случаях любой человек имеет законное право отказаться от проверки на полиграфе.

Однако вряд ли это может служить защитой для тех, чей отказ по какой-либо причине может поставить под угрозу карьеру или возможность трудоустройства.

Другой тип детектора лжи регистрирует изменения голоса человека, которые не обнаруживаются человеческим ухом. Все мышцы, в том числе контролирующие голосовые связки, при работе слегка вибрируют. Этот тремор, который передается на голосовые связки, подавляется деятельностью вегетативной нервной системы, когда говорящий находится в состоянии стресса. Когда магнитофонная запись голоса человека воспроизводится через устройство, называемое анализатором напряжения голоса, визуальное отображение голоса может быть получено на полосе миллиметровой бумаги. Дрожание голосовых связок в голосе расслабленного говорящего напоминает серию волн (см. левый график на рисунке 2). Когда говорящий находится в состоянии стресса, тремор подавляется (см. правый график на Рисунке 2).

Рис. 2. Влияние стресса в паттернах голоса.
Анализатор голосового напряжения производит графическую запись речи. Запись голоса для расслабленного говорящего напоминает серию волн, например, показанных слева. Волны вызываются крошечным тремором голосовых связок. При стрессе тремор подавляется, и создается запись, аналогичная показанной справа. (After Holden, 1975).

Анализатор голосового стресса используется для обнаружения лжи практически так же, как полиграф; нейтральные вопросы чередуются со значимыми вопросами, и сравниваются записи ответов испытуемого на оба. Если ответы на значимые вопросы производят расслабленную волну, человек, вероятно, говорит правду (насколько нам известно, тремор голосовых связок нельзя контролировать сознательно). Напряженная форма волны, с другой стороны, указывает только на то, что человек напряжён или обеспокоен, не обязательно на то, что он или она лгут.
Однако есть две серьезные проблемы с использованием анализатора голосового стресса при обнаружении лжи. Во-первых, поскольку анализатор может работать по телефону, с радио или телевизионными сообщениями или с магнитофонными записями, существует вероятность неэтичного использования этого инструмента. Вторая проблема – точность анализатора голосового напряжения. Некоторые исследователи утверждают, что он так же точен, как полиграф, при установлении различия виновных от невиновных; другие утверждают, что это не точнее случайности. Требуется гораздо больше исследований, чтобы определить взаимосвязь между изменениями голоса и другими физиологическими показателями эмоций (Rice, 1978; Lykken, 1980).

Сообщение Выявление лжи: очерк об одном учебнике по психологии появились сначала на .

Історичні передумови методики RI

Виталий — Sat, 15 May 2021 08:11:38 +0000

Історичні передумови методики RI

Методика релевантних / нейтральних запитань — це сімейство поліграфологічних тестових форматів із групи тестів на виявлення обману (deception test), в яких не застосовуються традиційні запитання порівняння керованого чи ймовірного обману. У літературі даний формат синонімічно називають «технікою», «методикою», «тестом» і також використовують стале скорочення «RI», в деяких виданнях можна зустріти скорочення «RIT». Історично методика релевантних / нейтральних запитань (RI) використовувалась при поліграфологічних дослідженнях у кримінальних справах, але на даний час цей формат використовується у скринінгових дослідженнях для потреб підбору та відбору персоналу.

Вільям Марстон

(William M. Marston, 1893 – 1947)

Одне з перших застосувань методики RI у літературі приписують доктору Вільяму Марстону (William M. Marston), який на початку ХХ століття експериментував із виявленням обману, спостерігаючи за змінами артеріального тиску. Але слід зазначити, що на той час не було більш-менш чітких рекомендацій щодо правил та структури тесту RI, основною його ознакою було використання релевантних та нейтральних запитань.

На початку 20-х років ХХ століття методику RI також використовував Джон Ларсон (John Larson), який мав докторський ступінь із філософії та був офіцером поліції в м. Берклі. Д. Ларсон згодом поділився своїм досвідом у виявленні обману зі своїм помічником Леонардом Кілером (Leonarde Keeler), коли вони обидва працювали в поліцейському відділенні м. Берклі.

Джон Ларсон

(John A. Larson, 1892–1965)

Леонард Кілер

(Leonarde Keeler, 1903–1949)

В подальшому Л. Кілер у своїй практиці почав застосовувати два основні підходи, це методика RI, про яку він дізнався від Д. Ларсона, але пізніше розробив свої власні методики, та «Тест піку напруженості» (Peak of Tension, POT). Свій варіант методики RI Л. Кілер описав у статті під назвою «Обман і детектор брехні» в Міжнародному об’єднанні з ідентифікації в 1930 р. Запропонований Л. Кілером варіант методики RI у літературі зустрічається під декількома назвами, а саме: Методика Кілера (Keeler Technique) та Методика релевантних / нейтральних запитань Кілера (the Keeler Relevant / Irrelevant Technique). У термінологічному довіднику АПА також надається альтернативна назва Методики Кілера — це Методика загальних запитань (General Question Technique).

Поширення застосування RI та проведення поліграфологічних досліджень в цілому пов’язано з багатьма історичними процесами того часу. Так, наприклад, поліграф почав застосовуватися при підборі кадрів та проведенні службових розслідувань. У 1931 році Леонард Кілер започаткував програму тестування працівників банків у Чикаго на систематичній основі, щоб виявити і запобігти шахрайству та крадіжкам. Федеральне використання в США методики RI у скринінгу розпочалось у ході Другої світової війни в межах програми захисту проекту, пов’язаного з розробкою атомної бомби, та інших програм, які передбачали перевірку німецьких військовополонених для виконання післявоєнних поліцейських завдань у Німеччині. Після війни уряд США розробив поліграфологічні скринінгові програми захисту розвідувальних операцій та ін. В середині 60-х років ця методика почала використовуватись федеральними поліграфологами США та викладалась у межах їх підготовки.

Сьогодні RI значною мірою асоціюється з ім’ям Леонарда Кілера, оскільки саме завдяки його професійній діяльності ця методика стала дуже поширеною та затребуваною як у США, так і в інших країнах, і здійснила вплив на подальший розвиток поліграфологічної методології.

Дональд Крепол

(Donald J. Krapohl)

Визнаний сучасний дослідник-поліграфолог Дональд Крепол (Donald J. Krapohl) зазначає, що цей тест використовувався під час поліграфологічного скринінгу на кілька десятиліть довше, ніж будь-який інший тест, і він має певні сильні сторони, які зробили його привабливою альтернативою. Не маючи запитань порівняння, RI менше піддається критиці, оскільки поліграфологу не потрібно вдаватись до прийомів психологічного впливу на досліджуваного, як це, наприклад, передбачено при застосуванні інших методик. Також методика RI може бути більш стійкою до протидії з боку досліджуваної особи, принаймні того типу, в якому досліджувані викликають реакції на запитання порівняння.

Крепол вважає, що ця методика підходить для тестування інших поліграфологів, але безумовно у неї є і свої недоліки. По-перше, так і не було розроблено системи бального оцінювання, яка була б загальноприйнятою, тобто до отриманих результатів за допомогою даного формату тесту частіше за все застосовується глобальний аналіз. Таким чином, інтерпретація даних RI набагато більш вразлива до впливу на результат індивідуальних відмінностей між оцінювачами. По-друге, обґрунтованість RI є найслабшою серед досліджуваних методик поліграфа. Також поліграфологам-практикам слід враховувати, що RI не входить до переліку рекомендованих методик для використання на практиці за результатами Мета-аналізу, проведеного АПА, в зв’язку із недостатньою кількістю наукових досліджень. Тим не менше, Д. Крепол вважає, що дана методика може використовуватись вибірково компетентним та досвідченим поліграфологом, який розуміє можливості та обмеження RI в тих випадках, коли тести із запитаннями порівняння можуть бути неефективними або не працювати належним чином.

До методики RI відносяться:

Однотемний тест релевантних / нейтральних запитань (Specific Issue Relevant / Irrelevant Test);
Скринінговий тест релевантних / нейтральних запитань (Relevant / Irrelevant Screening Test).

1. Однотемний тест релевантних / нейтральних запитань (Specific Issue Relevant / Irrelevant Test)

Даний формат тесту не відповідає сучасним міжнародним вимогам стандартів практики проведення поліграфологічних досліджень та не застосовується нині, проте він зробив значний внесок у розвиток поліграфології.

Однотемний тест релевантних / нейтральних запитань був розроблений у 20-х роках XX століття та до середини 60-х років вважався найпоширенішим тестовим форматом у практичній діяльності поліграфологів США.

За своїм змістом це був однотемний або однотемний-багатоаспектний тестовий формат, який використовувався в межах кримінальних розслідувань. Це один із найбільш суперечливих тестових форматів у сучасній поліграфології. Основні критичні зауваження стосуються того, що релевантні запитання зазвичай мають явне відношення до злочину, що розслідується, і чітко виділяються досліджуваною особою, в той час як нейтральні запитання, як правило, абсолютно позбавлені емоційної значимості. При використанні цього тестового формату в розслідуванні існує велика ймовірність того, що невинні особи можуть демонструвати фізіологічну реактивність, яка в подальшому сприймається як ознака вини.

В історичному плані представлено два методичні підходи до використання цього тестового формату: підхід інституту поліграфа Л. Кілера (Keeler Polygraph Institute) та підхід інституту поліграфа Міністерства оборони США (Department of Defense Polygraph Institute). Ключова відмінність цих двох підходів полягає у трьох аспектах: обговоренні тестових запитань до початку тестування, інтервалі часу між запитаннями під час запису тесту та варіантами відповіді на кожне запитання. Зокрема, підхід інституту поліграфа Л. Кілера не передбачав дослівного обговорення запитань із досліджуваним до початку тестування, в той час як у підході інституту поліграфа МО США обговорення кожного тестового запитання з досліджуваним було обов’язковою складовою дослідження. Також методичні настанови інституту поліграфа Л. Кілера передбачали, що під час застосування тестового формату RI інтервал між стимулами повинен бути не менше 15 і не більше 20 секунд, в той же час в інституті поліграфа МО США мінімальний інтервал часу між запитаннями складав 20, а максимальний 25 секунд. І наостанок, у методології інституту поліграфа Л. Кілера допускалось мовчання досліджуваного на деякі запитання тесту. Приклад інструкції міг виглядати наступним чином: «Сядьте абсолютно нерухомо, відповідайте на кожне із запитань лише «Так» або «Ні», або взагалі не відповідайте».

Так, однотемний тест релевантних / нейтральних запитань не мав чітко фіксованої структури. Загальне співвідношення у ньому нейтральних та релевантних запитань формувалось у залежності від конкретного завдання на дослідження й обсягу наявної у поліграфолога інформації.

Щоправда, в літературі є певні рекомендації щодо граничної кількості запитань, які можуть одночасно виноситись на дослідження. Так, загальна кількість релевантних запитань, які використовуються в одному тесті, повинна знаходитися в межах від трьох до п’яти, але ніколи не більше. При цьому, в тестовій серії ніколи не повинно розташовуватись більше трьох релевантних запитань поспіль.

В однотемному тесті релевантних / нейтральних запитань використовувалось чотири типи запитань: релевантні запитання (relevant); нейтральні запитання (irrelevant); запитання загальної правди (overall truth question); стимулюючі запитання (stimulus question).

Початкова послідовність розташування запитань тесту була дуже гнучкою та визначалась на розсуд поліграфолога. Єдине обмеження стосувалось того, що запис кожного пред’явлення починався як мінімум із двох нейтральних запитань або з одного нейтрального запитання і одного запитання загальної правди. Також послідовно повинно було поставлено не більше трьох релевантних запитань.

Ставилися лише запитання, які стосувались аспектів досліджуваної тематики. Не допускалися релевантні запитання, що стосувались різних злочинів.

Усі запитання тестового формату озвучувались та обговорювались із досліджуваною особою до моменту безпосереднього проведення дослідження. Не було чітко визначеного порядку обговорення запитань, цей порядок визначався на розсуд поліграфолога, але запитання розглядались у групах.

Поліграфолог записував три або чотири пред’явлення з кожним релевантним запитанням, поставленим один раз під час кожного пред’явлення, або два пред’явлення, що містили у загальній складності не менше трьох задавань кожного релевантного запитання. Тобто деякі релевантні запитання могли повторюватись у межах одного пред’явлення. Не допускалось повторення одного і того ж релевантного запитання одного за одним. Кожна поліграма повинна була містити всі релевантні запитання, що ставились як мінімум один раз.

Тестовий формат RI не передбачав жодних кількісних підходів до аналізу фізіологічних показників. Висновок базувався виключно на глобальному (якісному) аналізі загального реагування досліджуваної особи.

Глобальний аналіз тестових даних передбачав, що поліграфолог оцінював кожну поліграму в цілому (холістично). Оскільки в тесті не було запитань порівняння, наявність або відсутність реакції визначалась у відповідності з загальною тенденцією реагування досліджуваного протягом всього запису. Розглядались лише дані, які були своєчасними та пов’язаними із застосованим стимулом і вільними від артефактів.

На основі глобального (якісного) аналізу тестових даних було рекомендовано формувати наступні категорії висновків:

Обман виявлено (Deception Indicated / DI). Досліджувана особа демонструвала послідовні, своєчасні та значущі реакції на одне або декілька релевантних запитань у більшості випадків, коли вони озвучувались поліграфологом.
Обман не виявлено (No Deception Indicated / NDI). Досліджувана особа не продемонструвала послідовних, своєчасних та значущіх реакцій на релевантні запитання.
Відсутність рішення (No Opinion / NO). Приймалось у випадках, коли поліграфолог не зміг прийняти остаточне рішення про причетність досліджуваної особи до злочину, що розслідується.

2. Скринінговий тест релевантних / нейтральних запитань (Relevant / Irrelevant Screening Test)

За своїм змістом це багатотемний тестовий формат, призначений для одночасного дослідження значної кількості ризико-небезпечних сфер. Доцільно зазначити, що незважаючи на відносну давність своєї появи, скринінговий тест релевантних / нейтральних запитань згідно з публікаціями першого десятиліття 2000-х років активно використовувався багатьма силовими відомствами США на той час.

Скринінговий тест релевантних / нейтральних запитань не має чітко фіксованої структури. Загальне співвідношення у ньому нейтральних та релевантних запитань формується в залежності від конкретного завдання, що виноситься на дослідження і обсягу наявної у поліграфолога інформації.

Щоправда, у закордонній науково-методичній літературі існують певні рекомендації щодо граничної кількості запитань, які можуть одночасно виноситись на дослідження. Так, звертається увага, що загальна кількість релевантних запитань, які використовуються в одному тесті, повинна знаходитися в межах від трьох до п’яти, але в жодному разі не більше.

При цьому, в тестовій серії ніколи не повинно розташовуватись більше трьох релевантних запитань поспіль. У міжнародному стандарті ASTM, який стосується практики проведення скринінгових досліджень, також зазначено, що в будь-якому скринінговому тесті не повинно використовуватися більше п’яти релевантних запитань.

У скринінговому тесті RI традиційно використовуються два типи запитань — релевантні (relevant) і нейтральні (irrelevant). Проте, відповідно до певних методичних підходів, допускається використання і додаткових (факультативних) типів запитань: запитання загальної правди (overall truth question) та стимулюючі запитання (stimulus question).

Початкова послідовність розташування запитань тесту визначається на розсуд поліграфолога, але при побудові тесту слід дотримуватись наступних правил:

Пред’явленню релевантних запитань у тесті завжди повинні передувати або два нейтральні запитання (І-І), або одне нейтральне та одне запитання загальної правди (І-OT).
Загальна кількість релевантних запитань за різною тематикою, які використовуються в одному тесті, повинна знаходитися в межах від трьох до п’яти, але в жодному разі не більше.
Релевантні запитання можуть розміщуватись у наступній послідовності: нейтральне-релевантне запитання (І-R), нейтральне і два релевантних запитання (І-R-R) та нейтральне і три релевантних запитання (І-R-R-R). У тестовій серії ніколи не повинно розташовуватись більше трьох релевантних запитань поспіль.
Одне й те саме релевантне запитання може бути поставлене два рази під час одного пред’явлення тесту, але вони не повинні розташовуватись один біля одного. Перші запитання, які повторюються в тесті, повинні бути нерелевантними.
Кожне релевантне запитання повинно бути пред’явлене не менше трьох разів для прийняття рішення. Якщо рух або інший артефакт спотворюють данні, запитання може бути поставлене додатково.
Для підготовки висновків за результатами дослідження повинно відбутися як мінімум два, але не більше чотирьох пред’явлень тесту. Коли проводиться тільки два пред’явлення тесту, ті самі релевантні запитання повторюються в пред’явленні для того, щоб кожне релевантне запитання було поставлено не менше трьох разів. Якщо релевантні запитання повторюються в ході одного пред’явлення, загальна кількість озвучених релевантних запитань (з урахуванням повторів) повинна бути не більше шести.
В одному пред’явленні тесту RI повинно застосуватись не більше 12 запитань.

Як і при застосуванні інших форматів скринінгових тестів, після того, як був проведений ознайомчий тест, поліграфолог вводить релевантні запитання, використовуючи при цьому відкриті запитання для максимального розкриття релевантної теми. Поліграфолог рекомендує досліджуваній особі повністю розкривати інформацію, яка стосується релевантного запитання. Після цього зачитуються інші типи запитань.

Порядок розміщення запитань у кожному пред’явленні тестового формату здійснюється на розсуд поліграфолога та в основному базується на силі фізіологічних реакцій досліджуваного на кожне релевантне запитання.

Вищенаведені приклади є орієнтовними. Рекомендується уникати шаблонності, а дослідження повинно проводитися у непередбачуваній манері. Кожне пред’явлення тесту повинно починатися з іншого нейтрального запитання. Співвідношення релевантних запитань до нейтральних у кожному пред’явленні тесту має бути різним.

Між запитаннями повинен витримуватись інтервал 20–25 секунд. За необхідності в ході запису тесту можуть бути використані додаткові нейтральні запитання. Важливо, щоб всі запитання були розподілені рівномірно. Не повинно бути зайвих проміжків між нейтральними та релевантними запитаннями.

Аналіз психофізіологічних параметрів при застосуванні скринінгового тесту релевантних / нейтральних запитань дещо відрізняється від аналізу щодо інших тестових форматів. Не дивлячись на майже 100-річну історію практичного застосування, для цього тесту так і не було розроблено прийнятної системи квантифікованої (кількісної) оцінки психофізіологічних реакцій, як, наприклад, для тестів із запитаннями порівняння. Д. Крепол, шляхом ретельного аналізу наукової літератури, зумів встановити лише одну експериментальну систему кількісної оцінки, яка була розроблена Н. Анслі (N.S. Ansley) та Р. Вейром (R. Weir) у 1976 році. Однак ця система так і залишилася в стані експериментальної розробки та не була залучена до практичного застосування: вона була занадто громіздкою та малоефективною. Як зазначає Д. Крепол, на сьогоднішній день в літературі не повідомлялося жодної інформації про валідизацію системи кількісного підрахунку (оцінки) скринінгового тесту RI.

З огляду на вищезазначене, у закордонній науково-методичній літературі для оцінювання скринінгового тесту RI рекомендується застосовувати два наступні методи:

Глобальний аналіз тестових даних (Global Test Data Analysis);
Аналіз на основі порядкового ранжування реакцій (Rank Order Analysis).

Глобальний аналіз тестових даних (Global Test Data Analysis) не використовує жодної числової системи оцінювання психофізіологічних параметрів. Традиційно так склалося, що поліграфологи починають аналіз саме з нього. В межах даного методу оцінка психофізіологічних реакцій здійснюється «холістично» (цілісно). Оскільки не існує можливості порівняння реакції на релевантні запитання з реакціями на запитання порівняння, поліграма аналізується у всій своїй повноті.

Якщо узагальнити вимоги до якісного аналізу даних, то можна констатувати, що поліграфолог при своїй оцінці фізіологічних показників повинен враховувати три аспекти: послідовність, специфічність та значущість — три характеристики фізіологічної реакції. Іншими словами, щоб оцінити патерни реакцій як такі, що свідчать про наявність обману, вони повинні: регулярно проявлятись на одних і тих же запитаннях, однозначно бути обумовленими цими запитаннями та характеризуватися інтенсивністю прояву, що значимо відрізняється від базової мінливості.

При здійсненні якісного аналізу даних, поліграфолог повинен оцінювати вираженість реакції на кожне релевантне запитання відносно інших релевантних запитань. Нейтральні запитання у цьому тестовому форматі виконують функції поглинання орієнтовної реакції, розсіювання затяжних реакцій, відновлення після тривалих реакцій. Іншими словами, релевантні запитання можуть бути оцінені тільки по відношенню до інших релевантних запитань.

Аналіз на основі порядкового ранжування реакцій, це аналіз, що може бути використаний для підтвердження висновків, зроблених на основі глобального аналізу даних. Основною характеристикою цього методу є «ранжування» вираженості реакцій на релевантні запитання від максимальної до мінімальної (або навпаки). При порядковому ранжуванні кожен фізіологічний параметр (респіраторна діяльність, електродермальна активність, серцево-судинна діяльність) оцінюється окремо.

Кетлін Мірітелло (Kathleen Miritello) в своїй інструкції щодо проведення порядкового ранжування реакцій (Rank Order Analysis) перераховує наступні переваги даного підходу:

Як демонструють експериментальні дослідження та повсякденна практика, системний підхід до оцінки є більш точним, порівняно з візуальною якісною оцінкою.
Кожен фізіологічний параметр оцінюється окремо і отримує рівноцінний акцент у процесі прийняття рішення. Поліграфолог не може ігнорувати або не помічати певні параметри лише через свої індивідуальні вподобання або упередження.
Порядкове ранжування надає поліграфологу кумулятивну картину узгодженості та інтенсивності реакцій, забезпечує організацію психофізіологічних даних, що відображені на поліграмі. Особливо корисний цей підхід, коли реакції несистемні, якість поліграм низька, або було проведено велику кількість пред’явлень.
Систематичний та об’єктивний аналіз поліграми не дозволяє поліграфологу ігнорувати і раціоналізувати патерни реакцій на поліграмі. Коефіцієнти рангового порядку змушують поліграфолога визнати, які запитання переважно найбільш реактивні, не дивлячись на будь-які можливі поведінкові ознаки, які можуть свідчити про правдивість.
Зафіксований аналіз на основі порядкового ранжування реакцій дозволяє провести більш ефективний контроль якості. Цей аналіз можна порівняти з висновками супервізора. Будь-яке джерело можливих розбіжностей легко визначити.
За рахунок аналізу на основі порядкового ранжування реакцій можна продемонструвати надійність експертного оцінювання поліграм.

Шанси на виникнення випадків, коли поліграфолог не може дійти остаточного висновку, знижуються з використанням рангового аналізу. В деяких випадках, які при інших обставинах вважалися б невизначеними (inconclusive), використання цього методу може допомогти більш чітко визначити потенційні області обману на поліграмі, спрямовуючи допит поліграфолога в правильному напрямку, щоб отримати інформацію.

Більш детальну інформація про алгоритм проведення аналізу на основі порядкового ранжування реакцій можна знайти у методичних рекомендаціях «Технологія застосування методик RI, POT та СІТ в поліграфологічних дослідженнях [Текст] : метод. рек. / [уклад. Шаповалов В. О., Алєксєєва-Процюк Д. О., Зубовський Д. С., Алєксєєв О. О.]. — К. : Нац. акад. внутр. справ, 2020. — 136 с.».

Для скринінгових тестів рекомендується використовувати наступні категорії висновків:

Значущі реакції виявлено (Significant responses / SR). Досліджувана особа демонструє послідовні, своєчасні та значущі реакції хоча б на одне з релевантних запитань.
Значущі реакції не виявлено (No significant responses / NSR). Досліджувана особа не продемонструвала послідовних, своєчасних та значущіх реакцій на релевантні запитання.
Відсутність рішення (No Opinion / NO). Приймається у випадках, коли поліграфолог не може прийняти остаточне рішення на основі фізіологічних реакцій на релевантні запитання.

У 2011 році АПА було проведено дослідження та опублікований звіт Мета-аналізу з переліком валідних методик, рекомендованих для кожного із видів поліграфологічних досліджень. Методика релевантних / нейтральних запитань (однотемний тест релевантних / нейтральних запитань, скринінговий тест релевантних / нейтральних запитань) не увійшла як рекомендована для застосування в Мета-аналіз. Проте скринінгову методику було включено в Додатки Мета-аналізу (Appendix I-8), оскільки на той момент була опублікована стаття Д. Крепола, С. Сентера та Б. Стерна щодо скринінгового тесту релевантних / нейтральних запитань (Krapohl D., Senter S., Stern B. An exploration of methods for the analysis of multipleissue relevant/irrelevant screening data. Polygraph. 2005. 34(1). Р. 47–61) із проголошеною незваженою точністю методики 73% (Unweighted Accuracy .73). Ще одна стаття Д. Крепола 2006 року (Krapohl D. Validated polygraph techniques. Polygraph. 2006. 35. Р. 149–155), в якій на основі досліджень інших науковців була проголошенаточність тесту 83%, не містила даних польової практики і не була врахована під час підготовки Мета-аналізу.

Також, методика RI не відповідає сучасним вимогам міжнародного стандарту ASTM через недостатню кількість досліджень, а також недостатню середню точність методики. Втім, досягнення мінімальної валідності забезпечувалось шляхом застосування підходу «послідовних бар’єрів».

Відтак, розглядаючи цей тестовий формат, слід звернути увагу, що для нього є характерним надзвичайний звинувачувальний ухил. За певних умов, у непричетних осіб з підвищеною тривожністю може формуватися так званий «емоційний комплекс» (emotional complex), який при відсутності адекватних прийомів переключення уваги здатний призвести до підвищення ймовірності хибного реагування на релевантні запитання — тобто, до «помилкової тривоги».

Тим поліграфологам, які вирішили все ж проводити RI, слід розуміти, що його можливо застосовувати лише на першому етапі скринінгового дослідження відповідно моделі послідовних бар’єрів (successive-hurdles approach), і лише у виняткових випадках.

Список використаних джерел

Ansley N. Research on the Validity of the Relevant-Irrelevant Technique as Used in Screening. Polygraph. 2008. 37(1). Р. 3.
ASTM E2386-04(2017) Standard Guide for Conduct of PDD Screening Examinations.
Baur D. Federal Psychophysiological Detection of Deception Examiner Handbook, Counterintelligence Field Activity Technical Manual. 2006. Р. 43.
Bitterman M. E., Marcuse F. L. Cardiovascular responses of innocent persons to criminal interrogation. The American journal of psychology. 1947. 60(3). Р. 407–412.
Dutton D. Presentation «Relevant-Irrelevant Screening Test». Conference Association Polygraph Examiners (OAPE). Columbus, OH, Ohio. October 27–28. 2005. Р. 47.Terminology Reference for the Science of Psychophysiological Detection of Deception. 3-rd Edition. 2012. Р. 73.
Haney K. Question spacing: A Study of time lapse from the end of Stimulus to the end of Reaction in a Polygraph Examination. Polygraph. 1972. 1(4). Р. 234–237.
Honts Ch., Handler M. Information Gain of the Relevant-Irrelevant Test. Polygraph. 2014. 43(4). Р. 137.
Krapohl D., Goodson W. Decision Accuracy for the Relevant-Irrelevant Screening Test Influence of an Algorithm on Human Decision-Making. European Polygraph. 2015. Vol. 9. Num. 4(34). Р. 190.
Krapohl D., Shaw P. Fundamentals of Polygraph Practice. 2015. Р. 20.
Matte J. Forensic psychophysiology using the polygraph: Scientific truth verification, lie detection. JAM Publications. 1996. Р. 20.
Meta-Analytic Survey of Criterion Accuracy of Validated Polygraph Techniques. Polygraph. 2011. 40(4). P. 194–248. URL: https://apoa.memberclicks. net/assets/docs/polygraph_404.pdf.
Stein A. E. The federal polygraph school. Polygraph. 1972. 1(2). Р. 75.
Weir Jr., Raymond J. In defense of the relevant-irrelevant polygraph test. Polygraph. 1974. 3(2). P. 130;
Widacki J. Нistoria badań poligraficznych. Kraków, 2017. Р. 84.

Сообщение Історичні передумови методики RI появились сначала на .

Методика релевантних / нейтральних запитань

Виталий — Thu, 13 May 2021 10:01:06 +0000

Віталій Шаповалов

Діана Алєксєєва-Процюк

Дмитро Зубовський

Олександр Алєксєєв

Методика релевантних / нейтральних запитань: сучасний науковий погляд на методологію

Тривалий історичний період розвитку поліграфології «Методика релевантних / нейтральних запитань (RI)» була дуже поширеною та затребуваною серед поліграфологів-практиків. Пік її популярності у Сполучених Штатах Америки прийшовся на середину ХХ століття.

Як відомо, «Методика релевантних / нейтральних запитань» — це сімейство поліграфологічних тестових форматів із групи тестів на виявлення обману (deception test), в яких не застосовуються традиційні запитання порівняння керованого чи ймовірного обману. У літературі даний формат синонімічно називають «технікою», «методикою», «тестом» і також використовують стале скорочення «RI», в деяких виданнях можна зустріти скорочення «RIT». Історично методика релевантних / нейтральних запитань (RI) використовувалась при поліграфологічних дослідженнях у кримінальних справах, але на даний час цей формат іноді використовується у скринінгових дослідженнях для потреб підбору та відбору персоналу [10, с. 73].

Одне з перших застосувань методики RI у літературі приписують доктору Вільяму Марстону (William M. Marston), який на початку ХХ століття експериментував із виявленням обману, спостерігаючи за змінами артеріального тиску [7, с. 20]. Але слід зазначити, що на той час не було більш-менш чітких рекомендацій щодо правил та структури тесту RI, основною його ознакою було використання релевантних та нейтральних запитань.

На початку 20-х років ХХ століття методику RI також використовував Джон Ларсон (John Larson), який мав докторський ступінь із філософії та був офіцером поліції в м. Берклі [12, с. 84]. Д. Ларсон згодом поділився своїм досвідом у виявленні обману зі своїм помічником Леонардом Кілером (Leonarde Keeler), коли вони обидва працювали в поліцейському відділенні м. Берклі.

В подальшому Л. Кілер у своїй практиці почав застосовувати два основні підходи, це методика RI, про яку він дізнався від Д. Ларсона, але пізніше розробив свої власні методики, та «Тест піку напруженості» (Peak of Tension, POT). Свій варіант методики RI Л. Кілер описав у статті під назвою «Обман і детектор брехні» в Міжнародному об’єднанні з ідентифікації в 1930 р. [7, с. 24]. Запропонований Л. Кілером варіант методики RI у літературі зустрічається під декількома назвами, а саме: Методика Кілера (Keeler Technique) та Методика релевантних / нейтральних запитань Кілера (the Keeler Relevant / Irrelevant Technique) [10, с. 48]. У термінологічному довіднику АПА також надається альтернативна назва Методики Кілера — це Методика загальних запитань (General Question Technique) [10, с. 39].

Поширення застосування RI та проведення поліграфологічних досліджень в цілому пов’язано з багатьма історичними процесами того часу. Так, наприклад, поліграф почав застосовуватися при підборі кадрів та проведенні службових розслідувань. У 1931 році Леонард Кілер започаткував програму тестування працівників банків у Чикаго на систематичній основі, щоб виявити і запобігти шахрайству та крадіжкам. Федеральне використання в США методики RI у скринінгу розпочалось у ході Другої світової війни в межах програми захисту проекту, пов’язаного з розробкою атомної бомби, та інших програм, які передбачали перевірку німецьких військовополонених для виконання післявоєнних поліцейських завдань у Німеччині. Після війни уряд США розробив поліграфологічні скринінгові програми захисту розвідувальних операцій та ін. [1, с. 3]. В середині 60-х років ця методика почала використовуватись федеральними поліграфологами США та викладалась у межах їх підготовки [11, с. 130; 9, с. 75].

Як можна побачити, з часу виникнення методики RI пройшло вже багато десятиріч, але вона і сьогодні залишається досить популярною як серед українських поліграфологів, так і серед поліграфологів з інших країн світу. Також слід зазначити, що сьогодні можна по-різному ставитись до RI, але ця методика внесла свій важливий вклад в еволюцію та розвиток поліграфологічної методології.

Безумовно, наука не стоїть на місті, а виклики практики постійно висувають нові вимоги, як до обладнання та підготовки поліграфологів, так і до методик та їх наукового обґрунтування. Автори даної статті поставили собі за мету визначити місце методики RI у сучасній поліграфології на основі аналізу професійних стандартів практики, визнаних методичних рекомендацій щодо її застосування та наукових досліджень стосовно валідності.

Так, починаючи з 2012 року ключовим принципом для удосконалення практики досліджень із застосуванням поліграфа Американська Поліграфологічна Асоціація (далі — АПА) встановила обов’язкову вимогу застосування валідних методик, які підтверджені опублікованими дослідженнями у належних фахових виданнях. Ці перевірені методики опубліковані у звіті Мета-аналізу АПА (2011 р.) [8].

Як відомо, до методики RI відносяться: однотемний тест релевантних / нейтральних запитань (Specific Issue Relevant / Irrelevant Test) та скринінговий тест релевантних / нейтральних запитань (Relevant / Irrelevant Screening Test) [2, с. 43]. Однотемний тест релевантних / нейтральних запитань (Specific Issue Relevant / Irrelevant Test) не увійшов як рекомендований для застосування в Мета-аналіз та не відповідає сучасним міжнародним вимогам стандартів практики проведення поліграфологічних досліджень і вважається застарілим.

Скринінговий тест релевантних / нейтральних запитань не увійшов як рекомендований для застосування в Мета-аналіз, але був включений в Додатки Мета-аналізу (Appendix I-8), оскільки на той момент була опублікована стаття Д. Крепола, С. Сентера та Б. Стерна щодо скринінгового тесту релевантних / нейтральних запитань [Krapohl D., Senter S., Stern B. An exploration of methods for the analysis of multipleissue relevant/irrelevant screening data. Polygraph. 2005. 34(1). Р. 47–61] із проголошеною незваженою точністю методики 73% (Unweighted Accuracy .73). Ще одна стаття Д. Крепола 2006 року [Krapohl D. Validated polygraph techniques. Polygraph. 2006. 35. Р. 149–155], в якій на основі досліджень інших науковців була проголошена точність тесту 83%, не містила даних польової практики і не була врахована під час підготовки Мета-аналізу [8].

Водночас до 2015 року методика могла застосовуватись у скринінгових дослідженнях членами АПА. Так, Стандарти практики АПА (від 2012 р.) визначали, що поліграфологічні методики, які застосовувались для скринінгу, повинні були відповідати наступним вимогам: щодо них є дослідження, яке демонструє незважену точність, значно вищу за випадковість, і їх слід використовувати в «підході послідовних бар’єрів», який передбачає додаткове тестування із застосуванням валідних методик, коли скринінговий тест несприятливо вирішений (отриманий позитивний результат) [3, с. 137].

З 1 січня 2015 року в Стандарти практики АПА були внесені зміни та посилені вимоги до скринінгових методик. Зокрема, в оновленому пункті щодо скринінгу було зазначено, що поліграфологічні методики, які застосовуються для скринінгу, повинні бути такі, щодо яких існують принаймні два опубліковані емпіричні дослідження, первинне і повторне, що демонструють незважену точність, яка значно перевищує випадковість, і їх слід використовувати в «підході послідовних бар’єрів», який передбачає додаткове тестування із застосуванням валідних методик, коли скринінговий тест несприятливо вирішений (отриманий позитивний результат).

Але в кінці 2014 року вийшла друга стаття Д. Крепола та Т. Росалеса щодо скринінгового тесту релевантних / нейтральних запитань [Krapohl D., Rosales T. Decision accuracy for the relevant / irrelevant screening test: A partial replication. Polygraph. 2014. 43. Р. 1–19], яка забезпечила можливість продовжувати застосовувати цю методику в підході послідовних бар’єрів членам АПА [3, с. 137; 5].

На даний момент відповідно до пп. 1.1.7.3.4 оновлених Стандартів професійної практики АПА (від 23 серпня 2019 року) вимоги до скринінгових поліграфологічних досліджень залишились аналогічними вимогам 2015 року [13].

Що стосується вимог міжнародних стандартів, то в ASTM E2035-12(2017) скринінгові дослідження (screening examination) визначені як дослідження щодо психофізіологічного виявлення обману, в якому релевантні теми не стосуються відомої події, і під час якого може бути розглянута більше ніж одна тема в межах тієї самої серії тестів. В скринінгових дослідженнях, як правило, застосовуються методики, які відносяться до дослідницьких процедур. Дослідницькі процедури психофізіологічного виявлення обману (далі — ПВО) відповідно до ASTM E2035-12(2017) — це дослідження щодо ПВО усталеної практики, які застосовують для перевірки більш широких тематик, ніж доказові дослідження щодо ПВО, і вони можуть не відповідати високим стандартам доказування. Прикладом дослідницьких процедур є тестування кандидатів на посаду, багатоаспектне тестування та ін.

Відповідно до ASTM E1954-05(2017) методика дослідницьких тестів вважається достатньо валідною, якщо є три або більше опублікованих дослідження, що відповідають мінімальним вимогам, викладеним у цьому стандарті, вказують на те, що середня точність прийняття рішень для правдивих та оманливих випадків становить 80% або більше. Також зазначено, що дослідницькі тестування можуть використовувати підхід «послідовних бар’єрів» для досягнення мінімальної валідності, викладеної в цьому стандарті.

В ASTM E2035-12(2017) послідовні бар’єри (successive hurdles) визначено як процес, який передбачає серію тестів або процедур, протягом якого лише ті особи, які отримали позитивні результати на попередньому етапі, переходять до наступного кроку в серії. Також зазначено, що в поліграфології послідовні бар’єри найчастіше застосовують під час скринінгових досліджень, які починаються з багатотемного тесту, після якого проводять цілеспрямоване тестування за темою (темами), на які досліджуваний реагував під час багатотемного тесту. На цьому етапі, як правило, застосовуються методики, які відносяться до валідних доказових досліджень.

Відтак, методика RI не відповідає вимогам ASTM через недостатню кількість досліджень, а також недостатню середню точність методики. Втім, досягнення мінімальної валідності забезпечувалось шляхом застосування підходу «послідовних бар’єрів».

Однак у 2014 році Ч. Хонтс та М. Хендлер опублікували статтю з критикою методики RI [Honts Ch., Handler M. Information Gain of the Relevant-Irrelevant Test. Polygraph. 2014. 43 (4). Р. 137–147], в якій на основі підрахунку довіри до кінцевих результатів досліджень, які були опубліковані в минулих статтях щодо цієї методики, з урахуванням різних базових ставок зазначено, що враховуючи стан поліграфологічної науки та наявність валідних методик, застосування RI є щонайменше порушенням обов’язку постійного підвищення професійної майстерності і навчання поліграфологів, а її застосування може бути підставою судового позову [3, с. 137].

Провівши ґрунтовне дослідження та навівши власні розрахунки, Ч. Хонтс та М. Хендлер визначили основні недоліки цієї методики:

RI є найгіршою технологією із встановлення правдивості та обману у порівнянні майже з усіма іншими методиками, які мали достатнє для розгляду наукове обґрунтування (DLST, LEPET, Utah CQT та ін.);
Національна рада досліджень (The National Research Council) ще у 2003 році вказала на те, що чим нижча базова ставка вини, то тим більша частина позитивних результатів тестування буде хибнопозитивними результатами із потенційно несприятливими наслідками для цих правдивих суб’єктів;
автори навели приклад розрахунку з базовою ставкою вини 10%. Хоча точність тесту досить висока, лише 50% отриманих результатів будуть правильно класифікованими;
автори також провели порівняння ефективності застосування методики RI з ефективністю визначення обману професіоналами без застосування поліграфа. Зазначено, що для надання додаткової обґрунтованості процесу прийняття рішення щодо скринінгу, RI повинен надавати більше інформації, ніж міг би отримати професіонал без застосування поліграфа. Втім, для правдивих результатів були суттєво кращими результати застосування RI порівняно з фахівцями без поліграфа, для базових ставок, починаючи від 0.12 до 0.98 включно. Однак за відсутності базової ставки точність позитивних результатів RI не набагато краща порівняно з точністю встановлення обману професіоналом без допомоги поліграфа;
порівнюючи ефективність застосування RI та DLST, автори зазначають, що немає жодних переваг RI перед DLST.

Але щодо скринінгового тесту релевантних / нейтральних запитань, визнаний сучасний дослідник-поліграфолог Дональд Крепол (Donald J. Krapohl) зазначає, що цей тест використовувався під час поліграфологічного скринінгу на кілька десятиліть довше, ніж будь-який інший тест, і він має певні сильні сторони, які зробили його привабливою альтернативою. Не маючи запитань порівняння, RI менше піддається критиці, оскільки поліграфологу не потрібно вдаватись до прийомів психологічного впливу на досліджуваного, як це, наприклад, передбачено при застосуванні інших методик. Також методика RI може бути більш стійкою до протидії з боку досліджуваної особи, принаймні того типу, в якому досліджувані викликають реакції на запитання порівняння [4, с. 190]. Д.Крепол вважає, що ця методика підходить для тестування інших поліграфологів, але безумовно у неї є і свої недоліки.

По-перше, так і не було розроблено системи бального оцінювання, яка була б загальноприйнятою, тобто до отриманих результатів за допомогою даного формату тесту частіше за все застосовується глобальний аналіз. Таким чином, інтерпретація даних RI набагато більш вразлива до впливу на результат індивідуальних відмінностей між оцінювачами.

По-друге, обґрунтованість RI є найслабшою серед досліджуваних методик поліграфа в зв’язку із недостатньою кількістю наукових досліджень [8]. Тим не менше, Д. Крепол вважає, що дана методика може використовуватись вибірково компетентним та досвідченим поліграфологом, який розуміє можливості та обмеження RI в тих випадках, коли тести із запитаннями порівняння можуть бути неефективними або не працювати належним чином [6, с. 15].

Відтак, розглядаючи тестовий формат RI, слід звернути увагу, що для нього є характерним надзвичайний звинувачувальний ухил. За певних умов, у непричетних осіб з підвищеною тривожністю може формуватися так званий «емоційний комплекс» (emotional complex), який при відсутності адекватних прийомів переключення уваги здатний призвести до підвищення ймовірності хибного реагування на релевантні запитання — тобто, до «помилкової тривоги».

Виходячи з наведеного аналізу сучасних наукових джерел та методичної літератури, які стосуються методики RI, можна виділити наступні переваги та недоліки.

До переваг можна віднести:

Можливість досліджувати водночас багато факторів ризику.
Висока чутливість тесту (мінімізовані хибнонегативні помилки).
Даний тестовий формат є найменш чутливим до спроб свідомої протидії.
У виняткових випадках може застосовуватись для тестування поліграфологів.
Висока гнучкість, яка дозволяє легко замінювати релевантні запитання — вони можуть бути замінені без зайвих труднощів. Немає необхідності до кожного нового релевантного запитання підшукувати і включати до тесту запитання порівняння.

Недоліки цієї методики:

Невелика кількість опублікованих досліджень щодо цієї методики.
У випадку виявлення проблемного фактору ризику затягується процедура проведення дослідження — необхідно проводити додаткові валідні тести.
Чим нижча базова ставка, тим більша частина позитивних результатів тестування буде хибнопозитивними результатами з потенційно несприятливими наслідками для правдивих осіб (так, при базовій ставці вини 10% лише 50% результатів будуть правильно класифіковані). Якщо базові ставки від 12% до 98% включно, то для правдивих результатів можна очікувати суттєво кращі результати застосування RI порівняно з фахівцями без застосування поліграфа. Однак, за відсутності базової ставки, методика RI не забезпечує суттєвого покращення класифікації обману у порівнянні з професіоналами без застосування поліграфа.

На жаль, незважаючи на існуючі недоліки, методика RI і сьогодні має достатньо прихильників в Україні, які використовують її як основний інструментарій для проведення досліджень із застосуванням поліграфа та підготовки висновків (у тому числі в якості однотемного тесту при проведенні службових та інших типів розслідувань). Але виходячи із стандартів практики АПА, міжнародних стандартів ASTM, звіту Мета-аналізу АПА та опублікованих інших наукових досліджень, застосування RI в якості основної методики для формування висновків вважається необґрунтова ним та непрофесійним, оскільки вона не має достатнього наукового підтвердження.

Однак, на думку авторів статті, розуміння сучасних наукових поглядів дозволить поліграфологам, за необхідності, виважено використовувати весь методичний інструментарій у практичній діяльності, особливо у тих випадках, коли застосування рекомендованих валідних методик може бути неможливим, а отримання орієнтуючої інформації, яка не буде використана як доказова, може бути вкрай важливим для вирішення оперативних завдань. Також, можливо, знання сучасних поглядів буде поштовхом до застосування більш виважених та науково-обґрунтованих підходів в повсякденній професійній діяльності.

Список використаних джерел

Віталій Шаповалов, Діана Алєксєєва-Процюк, Дмитро Зубовський, Олександр Алєксєєв. Методика релевантних / нейтральних запитань: сучасний науковий погляд на методологію // Оцінка достовірності: наукові дослідження та практика : журнал / ГО «Колегія поліграфологів України» ; ред. колегія: В. О. Шаповалов (гол. ред.) [та ін.]. — К. : ГО «Колегія поліграфологів України», 2020. — Вип. 3. С. 60-66.

Автори статті використовували наступні літературні джерела:

Ansley N. Research on the Validity of the Relevant-Irrelevant Technique as Used in Screening. Polygraph. 2008. 37(1). Р. 3–9.
Baur D. Federal Psychophysiological Detection of Deception Examiner Handbook, Counterintelligence Field Activity Technical Manual. 2006. 63 р.
Honts Ch., Handler M. Information Gain of the Relevant-Irrelevant Test. Polygraph. 2014. 43(4). Р. 137–147.
Krapohl D., Goodson W. Decision Accuracy for the Relevant-Irrelevant Screening Test Influence of an Algorithm on Human Decision-Making. European Polygraph. 2015. Vol. 9. Num. 4(34). Р. 189–208.
Krapohl D., Rosales T. Decision accuracy for the relevant-irrelevant screening test: A partial replication. Polygraph. 2014. 43. Р. 1–19.
Krapohl D., Shaw P. Fundamentals of Polygraph Practice. 2015. 364 р.
Matte J. Forensic psychophysiology using the polygraph: Scientific truth verification, lie detection. JAM Publications. 1996. 773 р.
Meta-Analytic Survey of Criterion Accuracy of Validated Polygraph Techniques. Polygraph. 2011. 40(4). P. 194–248. URL: https://apoa.memberclicks. net/assets/docs/polygraph_404. pdf.
Stein A. E. The federal polygraph school. Polygraph. 1972. 1(2). Р. 75–79.
Terminology Reference for the Science of Psychophysiological Detection of Deception. 3-rd Edition. 2012. 111 р.
Weir Jr., Raymond J. In defense of the relevant-irrelevant polygraph test. Polygraph. 1974. 3(2). P. 119–166.
Widacki J. Нistoria badań poligraficznych. Kraków, 2017. 197 р.
Стандарти професійної практики Американської Поліграфологічної Асоціації (від 23 серпня 2019 року). Оцінка достовірності: наукові дослідження та практика. 2019. Вип. 2. С. 47–52.

Сообщение Методика релевантних / нейтральних запитань появились сначала на .

Загальні вимоги до місця проведення поліграфологічного дослідження

Виталий — Tue, 11 May 2021 19:15:20 +0000

Загальні вимоги до місця проведення поліграфологічного дослідження

Для забезпечення максимальної якості та коректності результатів дослідження із застосуванням поліграфа, до приміщення, в якому проводиться процедура, висуваються певні вимоги:

1. Приміщення повинно бути розміром не менше 9 м² (найбільш комфортні розміри кімнати 15–18 м²) та оснащене гарною вентиляцією (див. рис. 1). Нестача кисню може призводити до швидкої втоми, сонливості досліджуваної особи та зниження інтенсивності фізіологічних показників.

2. Важливим фактором є забезпечення температурного режиму в приміщенні для збереження комфортних умов як для досліджуваної особи, так і для поліграфолога. Найбільш сприятливою є температура 24 °C. Якщо температурний режим у приміщенні буде низький (набагато нижче зазначеного), це призведе до «ефекту холодних рук» і зниженню інтенсивності психофізіологічного реагування досліджуваної особи в каналі електродермальної активності (ЕДА) та унеможливленню оцінювання отриманих даних. Тому важливо, щоб поліграфолог контролював температурний режим і при необхідності допитувався у досліджуваної особи стосовно комфортності температурних умов. Також бажаною буде наявність системи кондиціювання, особливо якщо дослідження проводиться в літній період.

3. У кабінеті поліграфолога необхідно досягти зниження зовнішніх шумів (наприклад, вуличних, із коридору або з сусідніх приміщень). Особливо важливо максимально виключити можливість виникнення несподіваних і різких звуків, таких як дзвінок телефону, голосна розмова за дверима, ремонтні роботи на вулицічи в будівлі і т. п.

4. Інтер’єр приміщення повинен бути стриманим, з необхідною кількістю меблів та без зайвих сторонніх предметів, щоб не відволікати увагу досліджуваної особи під час проведення процедури дослідження.

5. У приміщенні для проведення дослідження повинен знаходитися стіл, на якому розташовується поліграф, ноутбук чи комп’ютер та кілька стільців (див. рис. 1).

Рис. 1. Орієнтовна схема кабінету поліграфолога

6. Для розміщення досліджуваної особи бажано використовувати спеціалізоване крісло з подовженими підлокітниками для зручного розташування рук з давачами (див. рис. 2). Підлокітники дозволяють забезпечити більш фіксований, нерухомий стан досліджуваної особи та при необхідності тримати в полі зору руки із давачами. Спеціалізоване крісло, як правило, має додаткові налаштування, які дозволяють відкоригувати його із урахуванням індивідуальних особливостей досліджуваної особи з метою досягнення максимального комфорту та забезпечення отримання більш якісних даних на графіках (поліграмах). Наприклад, якщо плече досліджуваної особи, на якому зафіксований давач «плечова манжета», буде торкатися грудної клітини, то на графіку в каналі серцево-судинної діяльності (артеріального тиску — АТ) може бути отриманий так званий ефект «дихальної хвилі», тобто сигнал артеріального тиску буде повторювати дихальні цикли, що може унеможливити в подальшому присвоєння балів за цим каналом при обрахунку результатів. Після індивідуального налаштування крісла, а саме — підвищення підлокітника, зменшується ризик отримання цього ефекту.

Рис. 2. Спеціалізоване крісло

7. Спеціалізоване крісло повинно бути розміщено в кімнаті таким чином, щоб досліджувана особа під час проведення дослідження (при пред’явленні стимулів) сиділа обличчям до стіни і не бачила поліграфолога та прилад. Як правило, поліграфолог з обладнанням розміщується збоку від досліджуваної особи і трохи позаду. Якщо в кімнаті крім поліграфолога та досліджуваної особи за угодою сторін знаходиться інша(і) особа(и) (перекладач, адвокат, конвой, законний представник чи ін.), вона(и) також повинна(і) розташовуватись поза полем зору досліджуваної особи. При участі третіх осіб найбільш доцільним та комфортним як для досліджуваної особи, так і для поліграфолога буде проведення процедури у кімнаті, яка обладнана дзеркалом Гезелла (див. рис. 3). Також перед досліджуваною особою не повинно бути вікна, настінного годинника, картини, дзеркал та будь-яких інших предметів, які можуть відволікати увагу.

Рис. 3. Приклад приміщення, обладнаного дзеркалом Гезелла

8. Один з стільців можна поставити навпроти спеціалізованого крісла (див. рис. 1). На ньому, навпроти досліджуваної особи, розміщується поліграфолог для проведення передтестової бесіди. Таке розташування учасників дослідження є рекомендованим та дозволяє прибрати фізичні бар’єри (у даному випадку — стіл) і сформувати необхідну психологічну атмосферу для отримання максимально повної інформації від досліджуваної особи. Після її закінчення поліграфолог переходить за робочий стіл, на якому розміщений поліграф та комп’ютер чи ноутбук. Під час запису графіків (поліграм) стілець прибирається чи залишається порожнім, в подальшому він може бути знову використаний поліграфологом під час обговорення запитань тестів, міжтестової та післятестової бесіди.

9. Приміщення повинно бути оснащене засобами аудіо- чи/та відеозапису для фіксації процесу дослідження. Запис рекомендується проводити без переривання протягом всього заходу. В подальшому аудіо- чи відеозапис може бути корисним для підготовки висновку (звіту) за результатами дослідження, а саме, коли необхідно дослівно записати пояснення досліджуваної особи; у випадках неадекватної поведінки чи дій досліджуваної особи запис може бути об’єктивним підтвердженням того, що дослідження було проведено з дотриманням стандартів практики та що поліграфолог не чинив неприпустимого психологічного чи фізичного тиску на досліджувану особу; для подальшого незалежного аналізу результатів дослідження; для проведення деяких видів експертиз тощо.

Вищенаведені вимоги до приміщення, в якому проводиться дослідження із застосуванням поліграфа, є рекомендованими, і якщо деякі з них з будь-яких причин неможливо виконати, це не може бути підставою для скасування проведення дослідження. У повсякденній практиці поліграфолога часто трапляються ситуації, коли доводиться працювати в несприятливих умовах, частіше за все це пов’язано із проведенням досліджень в приміщеннях, наданих замовником дослідження, в умовах слідчого ізолятору чи в зоні проведення бойових дій. В такому разі поліграфолог повинен максимально наблизити умови в приміщенні для дослідження до рекомендованих і пам’ятати, що кожна із невиконаних чи проігнорованих вимог може призвести до зниження якості або взагалі до втрати інформативності результатів.

Також слід звернути увагу на таку важливу складову процедури, як зовнішній вигляд та поведінка поліграфолога. Згідно існуючої сучасної практики, з метою формування корпоративної культури та забезпечення отримання коректних результатів дослідження, поліграфолог повинен у робочий час дотримуватись певних вимог до зовнішнього вигляду та манери спілкування. Так, поліграфолог повинен мати акуратний, стриманий та охайний вигляд, носити належний професійний чи діловий або наближений до ділового стилю одяг.

Поліграфологу рекомендовано вести комунікацію з досліджуваною особою в незвинувачувальній манері, а також без приниження честі та гідності особи. Поліграфолог не повинен виказувати невпевненості в своїх діях, а навпаки, демонструвати високий рівень професійних знань, культуру поведінки і спілкування, доречну у певній ситуації, а також готовність пояснювати процедуру та відповідати на запитання досліджуваного.

Це обумовлено тим, що кожна досліджувана особа відчуває страх та тривогу перед проходженням дослідження. Якщо поліграфолог буде виглядати і вести себе непрофесійно, страх у непричетної особи може зрости, а страх у винної особи, навпаки, буде зменшуватися, і ці обставини можуть опосередковано негативно впливати на остаточний результат дослідження. Таким чином, чим професійніше поліграфолог діє і виглядає, тим більше вірогідність отримання більш точних результатів самого дослідження, а також збереження довірчих, довгострокових стосунків із замовником тестування.

Список використаних джерел

Особливості проведення передтестової бесіди в дослідженнях із застосуванням поліграфа [Текст] : метод. рек. / [Шаповалов В. О., Алєксєєва-Процюк Д. О.]. — К. : Нац. акад. внутр. справ, 2019. — 76 с.

Сообщение Загальні вимоги до місця проведення поліграфологічного дослідження появились сначала на .

Вільям Марстон (William M. Marston)

Виталий — Mon, 10 May 2021 19:39:29 +0000

Вільям Моултон Марстон — доктор психології, розробник тесту виявлення обману методом переривчастого кров’яного тиску, автор книги «Тест на детекторі брехні», яка вийшла в світ у 1938 році. Також В. Марстон відомий тим, що був одним із творців персонажа коміксів «Чудо-жінка», які були дуже популярні свого часу.

В. Марстон народився 9 травня 1893 року у м. Согас, штат Массачусетс (США). Здобув освіту в Гарвардському університеті. У 1915 році отримав ступінь бакалавра мистецтв, в 1918 році — бакалавра права, в 1921 році — докторський ступінь з психології.

Свого часу В. Марстон навчався у доктора психології Х. Мюнстерберга, який популяризував у Сполучених Штатах криміналістичне застосування техніки асоціації для виявлення обману і запропонував можливості дослідження сприйняття через запис фізіологічних змін. В подальшому В. Марстон розробив власний тест виявлення обману методом переривчастого кров’яного тиску для використання в практичних випадках. Допомагали В. Марстону в розробках та проведенні досліджень його дружина Елізабет Марстон (Elizabeth H. Marston) та їх поліаморна партнерка Олів Річард (Olive Richard). На практиці Марстон і його дружина Елізабет або ставили запитання, або вимірювали артеріальний тиск, в той час коли помічниця Олів Річард взаємодіяла з обладнанням. В деяких випадках Елізабет Марстон і Олів Річард проводили дослідження без участі Марстона, тому їх можна вважати першими жінками в цій області.

Під час Першої світової війни В. Марстон входив до складу науково-дослідного комітету США. Він був призначений головою наукової групи з оцінки можливостей методів інструментального «виявлення обману» в межах боротьби з німецькими шпигунами. Підсумовуючи тогочасний рівень розвитку наукових підходів до інструментального «виявлення обману», група констатувала, що тест виявлення обману методом переривчастого кров’яного тиску є найбільш ефективним. Точність цього тесту досягала 97%. Науково-дослідний комітет рекомендував контррозвідці США запровадити цей метод у свою повсякденну діяльність, а В. Марстона призначити спеціальним агентом Міністерства оборони США з використання психофізіологічних методів виявлення обману в межах боротьби із шпигунством.

Також В. Марстон був відомий тим, що першим спробував використовувати в якості доказів інструментальне виявлення обману в суді. У 1923 році В. Марстон спробував представити результати свого тесту виявлення обману у справі щодо вбивства відомого доктора Роберта Брауна у Вашингтоні. Підозрюваним у вчиненні вбивства був Джеймс Альфонсо Фрай, який вже був відомий правоохоронцям через вчинення інших злочинів. Фрай запропонував як доказ від свого імені результати дослідження Марстона. Суд відмовив доктору В. Марстону в дачі показань щодо його результатів.

Адвокати подавали апеляції, але вони не увінчались успіхом, і справу в кінцевому підсумку було передано до Верховного суду США. 21 грудня 1923 року Верховний суд виніс так зване «Рішення Фрая», відхиливши апеляцію Фрая і встановивши стандарт допустимості наукових доказів. Випадок Фрая, у якому вперше були представлені тести на обман в суді, створив прецедент для виключення результатів «детектора брехні». У рішенні Фрая йшлося, що «свідчення експертів, які засновані на науковому методі, неприпустимі, якщо метод не визнаний надійним у відповідному науковому співтоваристві». Рішення Фрая згодом використовувалося в багатьох юрисдикціях, щоб заборонити психофізіологічну детекцію обману (PDD) як доказ.

Марстон вважав, що Фрай говорив правду про те, що не вчиняв вбивства доктора. Фрай був засуджений за вбивство другого ступеня. Марстон стверджував, що маневр перед присяжними, навіть без фактичних свідчень самого Марстона, врятував Фрая від засудження за вбивство першого ступеня та смертної кари.

З огляду на значні методологічні та технологічні відмінності, метод переривчастого артеріального тиску Марстона не зовсім відповідає сучасній поліграфології, але він часто включається в уроки історії в школах з підготовки поліграфологів. Метод переривчастого кров’яного тиску не отримав великого поширення в польових умовах, і немає свідчень про його використання після 1930-х років.

Доктор Вільям Марстон демонструє роботу «Детектора брехні» (1931 р.). Дослідження емоційних проявів в ході азартних ігор, закоханості та екстремальній ситуації

Згідно з відомими опублікованими джерелами, в яких наводяться цитати В. Марстона щодо методичних підходів, можна констатувати, що він застосовував підходи, які в деякій мірі нагадують Пошуковий тест піку напруженості (SPOT) та Методику релевантних / нейтральних запитань (RI), що є свідченням зародження даних методик та раннього їх застосування.

До найвагоміших праць В. Марстона у сфері інструментальної оцінки достовірності можна віднести: «Симптоми обману в систолічному кров’яному тискові» [Systolic blood pressure symptoms of deception], «Симптоми обману, пов’язані з часом реакції» [Reaction-time symptoms of deception]; «Психологічні можливості в тестах обману» [Psychological possibilities in the deception tests], «Перевірка свідчень» [Studies in Testimony].

Укладач Віталій Шаповалов

Список використаних джерел

Технологія застосування методик RI, POT та СІТ в поліграфологічних дослідженнях [Текст] : метод. рек. / [уклад. Шаповалов В. О., Алєксєєва-Процюк Д. О., Зубовський Д. С., Алєксєєв О. О.]. — К. : Нац. акад. внутр. справ, 2020. — 136 с.

Сообщение Вільям Марстон (William M. Marston) появились сначала на .

Семінар Дональда Крепола у Києві

Дональд Крепол (Donald J. Krapohl). Інформація про лектора

Дональд Крепол (Donald J. Krapohl). Інформація про лектора

Історія поліграфа: окремі факти створення 30-ї лабораторії КДБ

Симонов Павло Васильович (20.04.1926 – 06.07.2002) Радянський, російський психофізіолог, біофізик і психолог. Академік РАН, доктор медичних наук, професор.

Азаров Юрій Костянтинович

Перший керівник спеціальної лабораторії прикладної психофізіології (лабораторії № 30) КДБ СРСР.

Коровін Валерій Володимирович З 1979 р. по 1995 р. – співробітник КДБ СРСР – ФСБ РФ, спеціальна лабораторія психофізіологічних досліджень, підполковник.

Список використаних джерел

Історичні передумови методики СІТ

Історичні передумови методики СІТ

Список використаних джерел

Девід Ліккен (David T. Lykken)

Выявление лжи: очерк об одном учебнике по психологии

Виталий ШАПОВАЛОВ

Выявление лжи: очерк об одном учебнике по психологии

Использование возбуждения для выявления лжи

Історичні передумови методики RI

Історичні передумови методики RI

1. Однотемний тест релевантних / нейтральних запитань (Specific Issue Relevant / Irrelevant Test)

2. Скринінговий тест релевантних / нейтральних запитань (Relevant / Irrelevant Screening Test)

Список використаних джерел

Методика релевантних / нейтральних запитань

Методика релевантних / нейтральних запитань: сучасний науковий погляд на методологію

Список використаних джерел

Загальні вимоги до місця проведення поліграфологічного дослідження

Загальні вимоги до місця проведення поліграфологічного дослідження

Вільям Марстон (William M. Marston)

Коровін Валерій Володимирович
З 1979 р. по 1995 р. – співробітник КДБ СРСР – ФСБ РФ, спеціальна лабораторія психофізіологічних досліджень, підполковник.