Фактично з самого початку становлення радянської влади почало формуватися вкрай негативне ставлення з боку політичного керівництва країни до наукових досліджень, пов’язаних із застосуванням психофізіологічних методів виявлення обману. Саме тому вже в 30-ті роки ХХ ст. дослідження радянських вчених у цьому напрямку були згорнуті, і будь-які згадки про можливість використання цього методу при розкритті та розслідуванні злочинів визнавалися псевдонауковими. Протягом подальших десятиліть у радянській юридичній науці вважалося, що в судочинстві неприпустимо використовувати антинаукові і такі морально недопустимі методи, як «детектор брехні».
У 1960-ті рр. все частіше починає зустрічатися запозичений за кордоном термін «поліграф», який згодом почав витісняти з наукової літератури термін «детектор брехні». Кількість прихильників дослідження проблем застосуванням поліграфа почала зростати, однак в офіційній радянській науці продовжувало панувати невизнання та негативне ставлення до цього методу.
Основною причиною, яка зрушила з мертвої точки дослідження «проблеми поліграфа» в СРСР, у літературі та інтерв’ю колишніх співробітників КДБ зазначається викриття за допомогою поліграфа добре підготовлених з оперативної точки зору агентів розвідки Німецької Демократичної Республіки. Про провали своїх агентів розвідка НДР інформувала КДБ СРСР, і це послугувало сигналом для керівництва спецслужб, що «проблему поліграфа» вже неможливо ігнорувати. Наприкінці 1960-х років керівництво КДБ доручило вченим і фахівцям відомства провести експериментальні дослідження та вивчення прикладних можливостей застосування поліграфа.
Симонов Павло Васильович (20.04.1926 – 06.07.2002) Радянський, російський психофізіолог, біофізик і психолог. Академік РАН, доктор медичних наук, професор.
Для цього була сформована спеціальна група під керівництвом почесного співробітника держбезпеки, кандидата медичних наук полковника В. Наумова; відповідальним виконавцем досліджень стала капітан Альбіна Занічєва. Згодом у групу для проведення експериментів був включений старший лейтенант Володимир Носков. Робота проводилася співробітниками КДБ на базі одного з науково-дослідних інститутів Міністерства оборони в умовах особливої секретності під науковим кураторством професора Павла Симонова [6].
Оскільки дослідження, пов’язані з психофізіологічним виявленням обману, до цього часу у СРСР не проводились, відповідно було відсутнє й обладнання. У 1950-1970-х роках поліграфи вироблялись тільки у США, також було введене ембарго на продаж цієї техніки країнам «Східного блоку», проте, спецслужби НДР, Югославії, Польщі, Угорщини, Болгарії застосовували поліграфи американського виробництва. Наприкінці 1960-х років американські поліграфи з’явилися також у КДБ СРСР [1, 3, 6].
Рис. 1. Трьохканальний «Keeler Polygraph» фірми «Associated Research Inc.» (США, кінець 1960-х років).
Експерименти, розпочаті групою В. Наумова і А. Занічєвої, показали, що зручні в польових умовах традиційні поліграфи мало придатні для здійснення наукових досліджень, оскільки не дозволяли виконувати точні вимірювання динаміки дихання, активності серцево-судинної системи та електричних властивостей шкіри. Тому в лабораторних експериментах почав застосовуватись стаціонарний енцефалограф французького виробництва, який був доукомплектований відповідними блоками і давачами (Рис. 2).
Рис. 2. Експерименти щодо виявлення інформації, що приховується (Москва, кінець 1960-х років).
У 1970 р. Альбіна Занічєва захистила першу в СРСР кандидатську дисертацію за тематикою щодо застосування поліграфа. Таким чином методика дослідження із застосуванням поліграфа стала офіційно визнаною і науково обґрунтованою, що зіграло свою роль для подальшого розвитку даного напрямку в КДБ. А. Занічєва довела ефективність застосування поліграфа в оперативній практиці, але безумовно, нестача відповідного обладнання і дуже обмежена кількість фахівців не могли задовольнити потреби органів держбезпеки СРСР. Дана проблема в деякій мірі в подальшому стала однією з причин створення спеціального підрозділу поліграфологічних досліджень.
Відсутність необхідного обладнання незабаром було усунуто. В розпорядження фахівців надійшли нові прилади фірми «Associated Research Inc.» і «Stoelting». Один з поліграфів був переданий у ЦНДІ спеціальної техніки Оперативно-технічного управління КДБ, і під керівництвом начальника однієї з лабораторій, капітана, к.т.н. Юрія Азарова були розпочаті роботи з вивчення і створення технічних засобів для цілей виявлення у людини інформації, що приховується. У цих дослідженнях брав участь Леонід Алєксєєв, на цей час – відомий у Росії поліграфолог. Клінічний поліграф став також застосовуватися в Медичному управлінні в психологічних дослідженнях при відборі кадрів. У цих роботах брали участь Володимир Носков та Борис Гусейнов.
Холодний Юрій Іванович
З 1975 року працював у 30-й лабораторії КДБ СРСР, в подальшому в ФСБ Росії. До 2008 року начальник одного з відділів Інституту криміналістики Центру спеціальної техніки ФСБ Росії, полковник, кандидат психологічних наук (1990), доктор юридичних наук (2002), професор кафедри криміналістики Академії ФСБ Росії (2003).
На даний час напевно точно неможливо сказати, що саме зіграло основну роль у створенні спеціальної лабораторії з проблем поліграфа. Насправді, створення такої лабораторії було непростою справою в зв’язку із сформованим за десятиліття в СРСР у юридичній та психологічній науці стійким негативізмом щодо застосування «детектора брехні».
Наведені колишніми співробітниками КДБ факти дещо різняться, але можливо, кожна версія є просто відображенням окремих подій, які у часовій перспективі в сукупності зіграли свою роль.
Так, Юрій Холодний у свої статті «К 40-летию применения полиграфа в России» згадує про доповідну записку професора Павла Симонова під назвою «Про сучасний стан лайдетекції в Сполучених Штатах Америки і доцільності деяких заходів» від 26 червня 1972 р., яку він направив Голові КДБ Юрію Андропову. Зробивши в документі короткий огляд застосування поліграфа, вчений констатував: «факти показують, що метод об’єктивної реєстрації мимовільних емоційних реакцій продовжує розроблятися і застосовуватися в США. Ця обставина дає підставу вважати за доцільне … організацію в системі КДБ спеціальної проблемної лабораторії з вивчення методу … з урахуванням новітніх досягнень психофізіології, електроніки та обчислювальної техніки». На думку П. Симонова, до складу такої лабораторії повинні були входити «наукові співробітники-психофізіологи з досвідом інструментальної реєстрації фізіологічних функцій, інженер для роботи з приладами, фахівець з обчислювальної техніки і програміст» [6].
Леонід Алєксєєв у своїй лекції в 2016 році наводить інший приклад причини створення лабораторії з проблем поліграфа, цитата: «…у Азарова стоїть цей ящик і він не знає, що з ним робити. Зрештою він приходить до Андропова і заявляє, що у нас є безконтактний поліграф, навіщо нам винаходити поліграф, оскільки американські є, пішов і купив через третю країну, а у нас є безконтактний, що ми будемо робити? І Андропов надає наказ створити спеціальну лабораторію психофізіологічних досліджень, та сама «тридцятка», з якої наш колектив і вийшов…» [1].
Але незважаючи на всі перешкоди, створені радянською ідеологією, 25 червня 1975 року голова КДБ Юрій Андропов підписав наказ «Про створення в складі КДБ при Раді міністрів СРСР лабораторії № 30 (прикладної психофізіології) та про затвердження тимчасового положення про лабораторію № 30». На лабораторію були покладені завдання щодо науково-прикладних досліджень, пов’язаних з поліграфом, створення методики протидії поліграфологічним дослідженням [4], також в подальшому співробітникам лабораторії доводилось займатися справами, пов’язаними з парапсихологією та паранормальними явищами [3, 9, 10].
Алєксєєв Леонід Георгійович
З 1968 по 1985 рр. працював у спеціальних лабораторіях психофізіологічних досліджень КДБ СРСР. Розробник
першого дистанційного, а потім, неконтактного поліграфа (1973 р.).
Азаров Юрій Костянтинович
Перший керівник спеціальної лабораторії прикладної психофізіології (лабораторії № 30) КДБ СРСР.
Коровін Валерій Володимирович
З 1979 р. по 1995 р. – співробітник КДБ СРСР – ФСБ РФ, спеціальна лабораторія психофізіологічних досліджень, підполковник.
Поставлені завдання вирішувалися невеликим колективом. Очолив лабораторію № 30 к.т.н. Юрій Азаров, його заступником став Володимир Носков, старші наукові співробітники – В. Наумов і Альбіна Занічєва. Також до колективу приєднались Леонід Алєксєєв та Юрій Холодний.
Леонід Алєксєєв у своїй лекції 2016 року згадує: «… я хочу сказати, що в ці роки, працюючи в 25-й, 30-й лабораторії, це були роки розгулу науки, тому що ніяких грошей не було шкода, брежнєвські часи. Ми ходили тоді в магазини і нічого не бачили, а гроші на оборонку давалися скільки бажаєте. Що тільки не купували. Найцікавіше те, що просиджували у «Ленінці» (бібліотека) місяцями, читали книжки, писали звіти. Але суть у тому, що одного разу я побував у «Ленінці», я відкопав книжку, вона має назву «Truth and deception», книга Рейда та Інбау … Там описуються всі ознаки щодо вегітатики, тобто це зміни дихання, які відбуваються, на які потрібно звертати увагу, ШГР, серце і т.д. І ця книга потрапила в руки Азарова, по суті справи це і послужило поштовхом до того, щоб розвивати ці методи у нас. І ми, працюючи в 30-й лабораторії, користувались елементарними прийомами, які ми вичитали з цієї книги. Зокрема, спробували створити свій формат опитувальника, був такий період, він мав назву «Тест змішаного типу запитань». Загалом, це мало досить простий вигляд. Ми вважали, що потрібно ставити запитання тріадами, тобто в тесті було декілька таких тріад (три, чотири), і в кожній тріаді було «нейтральне», «контрольне», «перевірочне», це тест змішаного типу. Ми таким тестом користувались, в принципі у нас все виходило. Тобто ми якось необдумано можливо, не до кінця розуміючи того, що ми робимо, ми все ж таки виконували якісь роботи, замовлення, і підготовка протидії була співробітників для проходження поліграфа за кордоном, і перевірка нашої агентури, тобто робота рухалась» [4].
Валерій Коровін згадує: «В цій лабораторії до мого приходу (1979 р.) вже була практично розроблена Занічєвою Альбіною Олександрівною, Борисом Івановичем Гусейновим і Носковим Владимиром Костянтиновичем методика навчання протидії поліграфу. На той період, коли я прийшов, і Занічєва, і Носков, і Холодний Юрій Іванович, вже там робив і Борис Іванович Гусейнов … вони вже проводили не тільки експериментальні дослідження, але і були перші реальні практичні перевірки, пов’язані з рішенням тих чи інших задач розвідки та контррозвідки» [4].
Згідно зі статтею Ю. Холодного «К 40-летию применения полиграфа в России», наприкінці 1970-х років також вже було розпочато застосування обчислювальних машин для кількісної оцінки даних, зареєстрованих у ході тестування на поліграфі (Рис. 3).
Рис. 3. Обчислювальний комплекс для обробки даних тестувань із застосуванням поліграфа (лабораторія № 30, кінець 1970-х років).
У тому числі для розширення можливостей лабораторії були придбані переносні енцефалографи фірми «Biomedica» (Італія) [6], які відрізнялися високою надійністю і були адаптовані для поліграфологічних досліджень. Валерій Коровін в інтерв’ю в програмі «Следующий уровень» згадує: «… наші умільці переробили іноземний електроенцефалограф італійського виробництва в поліграф, так народився перший наш поліграф на базі італійського електроенцефалографа, переробка наша була повністю. Але геніальний Юрій Костянтинович Азаров, початково, ще на той період, коли ні про які комп’ютери і мови навіть не було, він одразу поставив задачу перед технарями створити пристрій, який не просто реєстрував би фізіологічні реакції і процеси, а ще й вимірював» [3].
З початку створення лабораторії № 30, кількість поліграфологічних досліджень та географія їх проведення постійно зростали. Згідно з інформацією, яку наводить Ю. Холодний, співробітники лабораторії вперше провели дослідження із застосуванням поліграфа на території Грузії і Латвії у 1976 р., на території Вірменії та України – у 1978 р., на початку 1980-х рр. – на території Казахстану, Киргизії та інших республік. У 1977 р. співробітники лабораторії вперше провели тестування із застосуванням поліграфа за межами СРСР, і пізніше така робота тривала на територіях країн Європи, Азії та Африки. На той час функцію поліграфологів виконували Юрій Азаров, Aльбіна Занічєва, Володимир Носков, Юрій Холодний, Борис Гусейнов, Валерій Коровін, Б. Федоров. Хоча обсяг і географія застосування поліграфа зростали, потреби органів держбезпеки з урахуванням ротації забезпечувала група всього з п’яти-шести фахівців [6].
У 1980-ті роки співробітниками 30-ї лабораторії були створені власні методики, адаптовані під специфіку діяльності органів держбезпеки, такі як «Тест змішаного типу», «Оцінка значущості версій», «Методика ситуаційно значущих стимулів». Також поступово налагоджувалася технологія підготовки поліграфологів.
Ю. Холодний у своїй статті зазначає, що вже у 1986 р. відбувся досить значний прорив у створенні нових приладів, і фактично в один рік із США був створений обчислювальний комплекс (прообраз комп’ютерного поліграфа), монітором для якого слугував побутовий телевізор «Юність» (Рис. 4).
Рис. 4. Робота з прототипом комп’ютерного поліграфа. (Москва, 1987 р. «Досліджуваний» – співробітник лабораторії № 30 Б. Федоров, з приладом працює Ю. Холодний).
Ставлення до поліграфа стало змінюватися тільки в останній рік існування СРСР. Вперше «детектор брехні» в СРСР відкрито був застосований на початку 1991 року при розслідуванні справи про вбивство священнослужителя Олександра Меня. Із застосуванням поліграфа було проведено дослідження відносно Г. Бобкова, який до того зізнався у скоєнні вказаного вбивства. Дослідження проводив співробітник лабораторії № 30 майор Валерій Коровін [4]. За результатами проведеного дослідження було встановлено, що Г. Бобков себе обмовив і згодом звинувачення з нього та інших осіб було знято [2].
Згодом, після розпаду СРСР, вже в Росії, у тому числі завдяки діяльності лабораторії № 30, на державному рівні 1 березня 1993 р. була прийнята відомча «Інструкція про порядок застосування спеціальних психофізіологічних досліджень із застосуванням поліграфа федеральними органами державної безпеки», що започаткувало новий етап розвитку методу на пострадянському просторі.
У 1994 р. інструкцію щодо застосування поліграфа ввело в дію МВС, в 1996 р. – Федеральна служба податкової поліції, у 1999 р. – Міністерство оборони Росії. Поліграф почав достатньо широко застосовуватись у державних органах, і таким чином, гриф секретності з даного напрямку поступово був знятий. В січні 1994 р. лабораторія № 30 формально припинила своє існування, була передана в Інститут криміналістики ФСБ Росії і там отримала статус відділу.
В органах державної безпеки (Інститут криміналістики ЦСТ ФСБ Росії), працювали багато відомих сьогодні в Росії і за кордоном поліграфологів, таких як: Леонід Алєксєєв, Юрій Холодний, Валерій Коровін, Олександр Сошників, Олександр Пеленіцин, Віктор Федоренко та ін. [2].
Історична довідка. За часи існування 30-ї лабораторії, як уже згадувалося раніше, її співробітникам, крім поліграфа, доводилося займатися ще і паранормальними явищами. Найбільш відомі випадки наводить Юрій Холодний, якими йому особисто приходилося займатися, а саме:
- «Явище біополя», яке було відкрито та описано Віктором Михайловичем Інюшиним у Алматинському державному університеті (відрядження Ю. Холодного, літо 1975 р.);
- «Операція шар». Це історія про «Шар», який був знайдений в 1975 р. в Західній Україні при видобутку глини на глибині 8 метрів і який начебто був позаземного походження та містив антиматерію. На початку 80-х років цим питанням довелось займатися співробітникам лабораторії № 30 КДБ СРСР. Більш детально про цю історію можна дізнатися за посиланнями у списку використаних джерел під номером 9 та 10.
Список використаних джерел
1. Алексеев Л. Г. История 25-й и 30-й лаборатории КГБ. Курсы повышения квалификации 2016 г.
2. Комиссарова Я. В. Основы полиграфологии : учебник для магистров. Москва : Проспект, 2016. 192 с.
3. Коровин В. В. «Тайны КГБ: детектор лжи». Программа «Следующий уровень».
4. Коровин В. В. комментирует выступление А. Б. Пеленицына на ЕСП-12 (2018 г.).
5. Современные технологии применения полиграфа : подробное руководство для полиграфологов-практиков : в 4 ч. / А. Б. Пеленицын, А. П. Сошников ; АНО ДПО «Центр прикладной психофизиологии». Москва : Центр прикладной психофизиологии, Часть 1. 2015.
6. Холодный Ю. И. К 40-летию применения полиграфа в России. Вестник Академии Следственного комитета Российской Федерации. 2015. № 4.
7. Холодный Ю. И. Ложь без спасения. Российская газета, Федеральный выпуск. 25 июня 2015 г. № 136 (6707). URL: https://rg.ru/2015/06/25/holodnij.html.
8. Холодный Ю. И. Применение полиграфа: тернистый путь эволюции терминологии. Юридическая психология. 2012. № 2. URL: https://korovin.su/primenenie-poligrafa-ternistyj-put-evolyutsii-terminologii/.
9. Холодный Ю. И. Таинственный шар в подвалах Лубянки. Интересная газета. 1994. № 10 (14).
10. Холодный Ю. И. Конец ХХ века. Россия. Из опыта изучения аномальных явлений. Зигелевские чтения. № 49.
11. Коровин В.В. Эксперимент в 30-й лаборатории. II Научно-практическая конференция «Актуальные проблемы инструментальной детекции лжи», Москва, 2012 г.
